ОЧЕНЬ ДО 27 МАЯ НУЖНО СДАТЬЬ
Поширене означення не треба відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено)
а Сади омиті музикою згадок ковтають пил міжселищних доріг.
б Гине моя душа задивлена в чужу.
в Далеко на південь засиніли смугою вкриті лісом гори.
2.Поширене означення треба відокремлювати кома в реченні (розділові знаки пропущено)
а Осяяні низьким місяцем крони осик займаються червоним.
б Прив’ялені на гарячому сонці квіти підіймали голівки.
в У густому повітрі насиченому тліном і випаром грунту ясно горять берези.
3.Означення треба відокремлювати в реченні (розділові знаки пропущено)
а Здивована довго стояла дивлячись поперед себе.
б Повиті срібним маревом тополі нагадують моє дитинство.
в Ми проминули вщерть знесене снігом провалля.
З самого дитинства ми знаємо, що у світі існують дві непримеренні сили – добро і зло. Що ж несуть у собі ці дві сили? Добро – це світла, сонячна сторона нашого буття, що пов’язана зі справедливістю, миром, коханням та злагодою. Зло – це бік темряви, де володарює обман та жорстокість, єгоїзм та зрада.
Але чи завжди добро, навіть у наш час, йде на благо людині? Стається так, що і добро може перетворитись на зло. Можна привести такий приклад: друг дав списати домашнє завдання однокласникові. Що у цьому страшного? Нічого, якщо не брати до уваги той факт, що однокласник не отримав жодних знань.
Цей одвічний двобій відбувається не тільки у сучасному світі, а й на сторінках творів видатних авторів, адже кожен із нас хоч раз замислювався над питання добра і зла. Так, у творі П. Мирного «Хіба ревуть воли...» ми бачимо роздвоєність Чіпки Варениченка, що стоїть перед вибором між добром і злом. І стається так, що на певному етапі його життя, ці дві непримиренні сили знаходять у ньому поєднання: вдень він працює, а вночі з товаришами знову ступає на злочинну стежку.
Сучасний світ повний як добра, так і зла. Проте я вірю, що в душі кожного із нас, все ж таки добро переможе над злом. Якщо кожна людина перед тим, як діяти задумається, чи благою буде ця дія, навіть якщо вона продиктована самими добрими мотивами.
Объяснение:
Софіївка», яку називають «Уманським дивом», знаходиться в стародавньому українському місті Умань. Наприкінці XVIII ст. за наказом Ф. Потоцького на берегах річки Камінки було закладено чудовий парк. Так з’явилася «Софіївка» — одна з видатних пам’яток садово-паркового мистецтва«Софіївка» нагадує своєрідну галерею картин, створених спільно природою і людиною, настільки майстерних, що важко визначити, кому з цих двох творців належить першість. Цей напрочуд мальовничий куточок називають казковим — таке тут усе поетичне, вишукано-мистецьке. Є тут і Єлісейські поля, й англійський парк з колекцією рослин, завезених з багатьох країн світу. Кавказька гірка немов переносить нас у сонячну Грузію. Розкішні павільйони й альтанки, кам’яні гроти, каскади, підземний водяний тунель. Скрізь нас зачаровує срібляста симфонія води, зелена ошатність дерев і кущів.«Софіївка» чудова за будь-якої пори року. І тоді, коли вона у весняному цвітінні, запорошена рожево-білими пелюстками, і спекотного літнього дня, коли над галявами дібров виснуть аромати сухого різнотрав’я, а тінисті алеї кличуть у приємну прохолоду. І золотої осені, коли падає жовто-рожеве листя, а ранками іній засріблює пожухлі трави. Гарна вона і в зимове безгоміння, коли великий обмерзлий водоспад нагадує гігантський айсберг, а сірі крутолобі скелі одягають снігові шапки.Усі, хто бував у парку, захоплювалися його красою, оригінальністю й художньою довершеністю ландшафтних композицій, адже жодна з них не схожа на іншу.Дивлячись на цю неземну красу, важко уявити, що колись тут стримів лише лисий пагорб, поблизу якого протікала річка Камінка. її береги були всіяні великими, хаотично розкиданими гранітними каменями. Біля підніжжя пагорба росли дві дикі груші та декілька верб. А все навкруги було загромаджене кам’яними брилами, вкритими мохом.