ОЧЕНЬ НАДО Татари спинилися в степу біля могили, щоб поділити між собою ясир - захоплених під час набігу на села бранців. Не могли вони знати, що в землі на могилі закопаний козацький дозорець.
Виставляючи в степу сторожу, запорожці були змушені враховувати татарську ість і хитрість. Тому в могилах, поблизу місць, де вороги могли спинитися на довгий спочинок, козаки часом викопували простору яму для свого дозорця і, засипаючи її, лишали «продуви» («душники») –отвори для дихання. Верст за 30 від кожного закопаного дозорця чатував, чекаючи на умовний сигнал, дозорець-вершник. Отримавши такий сигнал, він чимдуж мчав до війська.
…Закопаний у землі дозорець чує крики ворогів, дівоче ридання, вигуки полонених чоловіків. Як хочеться йому вийти з ями, до й оборонити, але – не можна.
Ближче до ночі козак почув, що хтось вовтузиться в нього над головою. Стало душно в ямі: котрийсь татарин, влягаючись спати, затулив «душники». Якби хтось не покликав чи злякав вузькоокого, задихнувся б наш запорожець!
Дочекавшись, поки вороги поснуть, козак викресав вогонь, запалив просякнуту спеціальною сумішшю губку й на списі підняв її через «душник». Запалала губка, розсипаючи яскраві іскри. Це – умовний знак для побратима вершника. Та чи помітили? Удруге, а тоді втретє підносить козак запалену губку на списі через отвір.
Прокинулися од сну татари, заметушилися, кинулися до місця, де горіло. Запорожець спис утягнув назад у яму – і слід запав. Шукають татари – ніде й нікого. Перенишпоривши все, як закричать не своїм голосом: «Шайтан! Шайтан!».
Вершник же, побачивши сигнал, швидше поскакав до своїх. Налетіли козаки, розметали орду, визволили нещасних бранців.
Тільки битва скінчилася – кинулися козаки до могили. Дивляться, а місце, де закопаний козак, запало. Відкидали землю, але пізно. Ледь живого винесли з ями безталанного чоловіка, а на другий день віддав сміливець душу Богові (Сюжет О.Кузьмича).
МОЖНО ИСПОЛЬЗЫВАТЬ ЛЮБОЙ ВАРИАНТ
Варіанти ОБРАМЛЕННЯ:
а) розповідь постарілого побратима вершника про загибель героя-дозорця;
б) розповідь котрогось зі звільнених бранців односельчанам;
в) розповідь учителя школярам під час екскурсії біля могили в степу.
Узагальнено-особові речення переважно вживаються у прислів’ях та приказках, а також у художньому, публіцистичному стилях мовлення.
Свою спадщину — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від найяскравіших міст світу. Дехто натякав князеві на його марнотратство: навіщо то золото? І навіщо церкву поставлено на пагорбі? Але князь Ярослав знав, що робив. Нехай усі — і чужоземці і мандрівники, і друзі, та й вороги — одразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ.
Київський Софійський обор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда її т. не могла зрівнятися з київським собором, завдовжки без виступів він 37 метрів, завширшки — 55. Храм має п’ять нефів — поздовжніх коридорів, які на східному фасаді завершуються п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами — апсидами, оточений внутрішньою і зовнішньою галереями. Із західного боку височать дві башти зі сходами, що ведуть на другий поверх. Вінчають собор тринадцять куполів, які поступово збільшуються від малих по краях до найбільшого центрального. Купол і дах вкриті листовим свинцем.
Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільними килимами огортають стіни, склепіння і стовпи собору, серед яких височіє під куполом велична постать Оранти. Важко переоцінити художню вартість софійських мозаїк. Вони, безумовно, є пам’ятниками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.
Фрески Софії збереглись менше, ніж мозаїка. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.
Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невмируще джерело знань про далеке минулого нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.