ОЧЕНЬ напишите высказывание-рассуждение на тему «Кого из литературных героев я за образец» с использованием предложений, осложненных однородными членами.
-Це був дуже жахливий час, коли ніхто не знав чи повернеться він знову додому, чи побачить рідних, а чи буде взагалі завтра?
-А скільки тобі тоді було років, діду?
-Мені було 17 років
-То, певно, ти мав змогу не йти на війну, а залишитися дома біля рідних. Міг хтось піти інший воювати.
-Міг, але не хотів я сидіти вдома, коли на мою Батьківщину нападали загарбники, які хотіли тут все знищити!
-А якби ти знав, що загинеш, все одно пішов би на війну?
-Так. Я хотів, щоб на цій землі був мир, я хотів захистити своїх рідних, я хотів, щоб й у майбутньому було мирне небо над головою. І я був готовий віддати своє життя, аби війна якомога швидше закінчилася.
Онук побачи у очах старого сльози. Дід продовжував:
-Війна, мій хлопчику, це дуже страшно. Мир дістався дуже дорогою ціною. Хтось загинув, так і не дійшовши до Перемоги, але кожен з цих людей справжній герой і вони живі, поки жива наша пам'ять про них.
У онука також почали йти сльози. Він обійняв діда і тихенько сказав:
-Дякую...
-Головне ніколи не забувати ті страшні роки, щоб таке лихо більше ніколи не повторилося. І пам'ятати людей, які загинули тоді, заради миру зараз. Ніхто не забутий, ніщо не забуте.
ПРИТЧА ПРО ДРУЖБУ І ДРУЗІВ Жили-були двоє друзів. Одного разу вони посперечалися, і один з них зопалу дав ляпас іншому. Його друг відчув біль, але нічого не сказав. Мовча він написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса». Через кілька днів вони вирішили скупатися в озері. Той, який отримав ляпас, ледь не потонув, але друг його врятував. Коли він прийшов до тями, то висік на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя». Тоді інший запитав: Коли я тебе образив, ти написав на піску, а тепер ти пишеш на камені. Чому? Друг відповів: Коли нас ображають, ми повинні написати образу на піску, щоб вітри могли стерти її. Але коли нам роблять щось добре, ми повинні висікти це на камені, щоб ніякий вітер не зміг стерти напис з нашої пам’яті . Навчіться писати образи на піску і висікати радості на камені.
-Це був дуже жахливий час, коли ніхто не знав чи повернеться він знову додому, чи побачить рідних, а чи буде взагалі завтра?
-А скільки тобі тоді було років, діду?
-Мені було 17 років
-То, певно, ти мав змогу не йти на війну, а залишитися дома біля рідних. Міг хтось піти інший воювати.
-Міг, але не хотів я сидіти вдома, коли на мою Батьківщину нападали загарбники, які хотіли тут все знищити!
-А якби ти знав, що загинеш, все одно пішов би на війну?
-Так. Я хотів, щоб на цій землі був мир, я хотів захистити своїх рідних, я хотів, щоб й у майбутньому було мирне небо над головою. І я був готовий віддати своє життя, аби війна якомога швидше закінчилася.
Онук побачи у очах старого сльози. Дід продовжував:
-Війна, мій хлопчику, це дуже страшно. Мир дістався дуже дорогою ціною. Хтось загинув, так і не дійшовши до Перемоги, але кожен з цих людей справжній герой і вони живі, поки жива наша пам'ять про них.
У онука також почали йти сльози. Він обійняв діда і тихенько сказав:
-Дякую...
-Головне ніколи не забувати ті страшні роки, щоб таке лихо більше ніколи не повторилося. І пам'ятати людей, які загинули тоді, заради миру зараз. Ніхто не забутий, ніщо не забуте.
Жили-були двоє друзів. Одного разу вони посперечалися, і один з них зопалу дав ляпас іншому. Його друг відчув біль, але нічого не сказав. Мовча він написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса».
Через кілька днів вони вирішили скупатися в озері. Той, який отримав ляпас, ледь не потонув, але друг його врятував. Коли він прийшов до тями, то висік на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя».
Тоді інший запитав:
Коли я тебе образив, ти написав на піску, а тепер ти пишеш на камені. Чому?
Друг відповів:
Коли нас ображають, ми повинні написати образу на піску, щоб вітри могли стерти її. Але коли нам роблять щось добре, ми повинні висікти це на камені, щоб ніякий вітер не зміг стерти напис з нашої пам’яті . Навчіться писати образи на піску і висікати радості на камені.