Щороку з нетерпінням чекаю літа. Не тільки тому, що наступають довгі канікули. Літо - це час подорожей і пригод. Шанс побачити і дізнатися багато нового. Вдосталь поспілкуватися і пограти з друзями. Отримати яскраві, незабутніх вражень, спогади про яких будуть радувати цілий рік. Це літо піднесло несподіваний сюрприз. Разом з батьками я поїхала на узбережжі Чорного моря.
Ми зупинилися в маленькому курортному селищі. Дуже хотілося скоріше викупатися. Зібравши все необхідне, ми вирушили на пляж. Сонце світило яскраво, в повітрі витав запах йоду і аромат троянд, які цвіли всюди. Настрій був хорошим.
Море виявилося близько, через 7 хвилин перед нами постала безмежна синя гладь. Трохи помилувавшись, ми спустилися на невеликий піщаний пляж. Пісок тут був світлим і дрібним, по ньому було приємно ступати босими ногами. Залишивши речі на березі, ми пішли купатися. Море було ласкавим, а вода в ньому теплою. Ми довго плавали, пірнали. З води виходити зовсім не хотілося.
На пляж ми ходили майже кожен день. Іноді їздили на екскурсії, встигли побувати в аквапарку і дельфінарії. А вечорами, коли наступала прохолода, гуляли по набережній. Я любила гати як заходить сонце за горизонт, залишаючи золоту доріжку на водній гладі.
Одного разу подув сильний вітер. Море стало неспокійним, почався шторм. Пісок, який був на дні, піднявся, змішався з водою, і вона стала тютюнової кольору. Хвилі з силою вдарялися об берег і солоні бризки розліталися всюди. До вечора вітер стих. Море заспокоїлося.
Вранці на піску ми виявили багато раковин. Частина з них була розбита, але мені вдалося знайти цілу. Я доклала її до вуха і почула шум моря.
Час відпочинку пролетів швидко. Прийшов час їхати. Кажуть, коли їдеш, потрібно кинути монетку в море, щоб знову повернутися до нього. Я так і вчинила. Смутку не було, попереду була зустріч з друзями, за якими скучила і місяць літнього відпочинку.
Залишок канікул я провела з друзями. Ми багато грали, каталися на велосипедах, ходили в кінотеатр. Вечорами збиралися на лавці у дворі, і я розповідала їм про свою поїздку на море. Так закінчилися кращі канікули в моєму житті.
Вони, замислені й похнюплені, сиділи у темряві. Дні, ясні та погожі, чергувалися з темними холодними ночами. Лице, освітлене сонцем, здавалось, випромінювало щастя. Вони дивилися на оголений і поцвяхований золотими крапками шмат обрію. Музика, бадьора, чарівна, полинула через шкільне подвір′я. Гроза розправляла гармати, чорнява, легка, нежорстока. Яскрава мелодія, радісна, сяюча, звучить і летить далі. Провідник, невисокий, спритний, щиро усміхався. По шляху йшов старий дід, одягнений у білу полотняну одежу.
Щороку з нетерпінням чекаю літа. Не тільки тому, що наступають довгі канікули. Літо - це час подорожей і пригод. Шанс побачити і дізнатися багато нового. Вдосталь поспілкуватися і пограти з друзями. Отримати яскраві, незабутніх вражень, спогади про яких будуть радувати цілий рік. Це літо піднесло несподіваний сюрприз. Разом з батьками я поїхала на узбережжі Чорного моря.
Ми зупинилися в маленькому курортному селищі. Дуже хотілося скоріше викупатися. Зібравши все необхідне, ми вирушили на пляж. Сонце світило яскраво, в повітрі витав запах йоду і аромат троянд, які цвіли всюди. Настрій був хорошим.
Море виявилося близько, через 7 хвилин перед нами постала безмежна синя гладь. Трохи помилувавшись, ми спустилися на невеликий піщаний пляж. Пісок тут був світлим і дрібним, по ньому було приємно ступати босими ногами. Залишивши речі на березі, ми пішли купатися. Море було ласкавим, а вода в ньому теплою. Ми довго плавали, пірнали. З води виходити зовсім не хотілося.
На пляж ми ходили майже кожен день. Іноді їздили на екскурсії, встигли побувати в аквапарку і дельфінарії. А вечорами, коли наступала прохолода, гуляли по набережній. Я любила гати як заходить сонце за горизонт, залишаючи золоту доріжку на водній гладі.
Одного разу подув сильний вітер. Море стало неспокійним, почався шторм. Пісок, який був на дні, піднявся, змішався з водою, і вона стала тютюнової кольору. Хвилі з силою вдарялися об берег і солоні бризки розліталися всюди. До вечора вітер стих. Море заспокоїлося.
Вранці на піску ми виявили багато раковин. Частина з них була розбита, але мені вдалося знайти цілу. Я доклала її до вуха і почула шум моря.
Час відпочинку пролетів швидко. Прийшов час їхати. Кажуть, коли їдеш, потрібно кинути монетку в море, щоб знову повернутися до нього. Я так і вчинила. Смутку не було, попереду була зустріч з друзями, за якими скучила і місяць літнього відпочинку.
Залишок канікул я провела з друзями. Ми багато грали, каталися на велосипедах, ходили в кінотеатр. Вечорами збиралися на лавці у дворі, і я розповідала їм про свою поїздку на море. Так закінчилися кращі канікули в моєму житті.
Вони, замислені й похнюплені, сиділи у темряві. Дні, ясні та погожі, чергувалися з темними холодними ночами. Лице, освітлене сонцем, здавалось, випромінювало щастя. Вони дивилися на оголений і поцвяхований золотими крапками шмат обрію. Музика, бадьора, чарівна, полинула через шкільне подвір′я. Гроза розправляла гармати, чорнява, легка, нежорстока. Яскрава мелодія, радісна, сяюча, звучить і летить далі. Провідник, невисокий, спритний, щиро усміхався. По шляху йшов старий дід, одягнений у білу полотняну одежу.
Объяснение: