ОЧЕНЬ ВИЗНАЧИТИ КЛЮЧОВІ СЛОВА В ТВОРІ
Унікальним мистецьким явищем — і то не тількі на тлі українського мистецтва — є Микола Бідняк, людина трагічної долі, художник, який, попри тяжке каліцтво, став взірцем духовного і творчого подвигу.
Народився Микола Бідняк 1930 року в Торонто. За 10 років до того батько Миколи переселився в Канаду з буковинського села Ленківці (нині передмістя Чернівців). Пізніше доля завела родину до Німеччини. Вже
там Микола, натрапивши на польову міну, втратив обидві руки.
1950 року юнак з батьками повернувся до Канади. Маючи нездоланну силу волі та винятковий хист до малярства, він знайшов у собі сили закінчити Інститут технології та мистецтва в Калгарі (провінція Альберта), а згодом Онтарійський коледж образотворчого мистецтва в Торонто.
Непереможне покликання до мистецтва навчило Миколу винахідливості. На куксу правої руки він натягував еластичний гумовий бандаж, яким міцно притискав пензель чи олівець. Часто йому доводилося затискувати пензель зубами чи між пальцями ноги. У такий іб Микола виконував дивовижні малярські та графічні роботи, технічній досконалості яких міг позаздрити будь-який митець. Працюючи по 16–18 годин на
добу, він створив понад 3,5 тисячі робіт.
Микола Бідняк створив ікони, портрети, пейзажі, натюрморти, обкладинки книг. Ікони та світські твори Бідняка здобули світове визнання, експонувалися у США, Канаді, Мексиці, Іспанії, Швеції, Швейцарії,
Великобританії, Італії, Японії. Художник мав престижні нагороди, був членом Української спілки образотворчих митців США й Канади, а також Міжнародної Асоціації митців, що малюють вустами і пальцями ніг.
В Україні творчість Миколи Бідняка упродовж тривалого часу була майже незнаною. 1991 року він був обраний професором Львівської академії мистецтв. 1995 року Микола Бідняк став лауреатом Державної премії України ім. Тараса Шевченка. Кілька робіт митець передав Національному музею у Львові для постійно діючої експозиції.
Як член світової Асоціації митців-інвалідів Микола Бідняк виявляв турботу про інвалідів
України, які, не скорившись долі, прагнуть жити повноцінним життям і приносити користь. Таких
художник залучив до роботи в асоціації, що надавала їм відчутної творчої й матеріальної підтримки.
Протягом усього життя Микола Бідняк уперто шукав можливості не тільки виразити свій хист, а й бути взірцем мудрості для обездолених.
Помер художник 2000 року у Львові.
(За Д. Степовиком та О. Іщенком)
Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Тараса Шевченка
Які твори написав Шевченко в період "трьох літ"? (та інші запитання)
Біографія Тараса Шевченка
Купить Чудова посадка та якість звуку Skullcandy Indy2 699 грнКупить Очистить бруд і залишки їжі з посуду, техніки або меблів!699 грнКупить Рукавиці господарські More Goods Professional 12 пар153 грнКупить Подарунок, який стане в нагоді кожному чоловікові!229 грн
Один з перших жіночих образів у Шевченка — це Катерина з одноіменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Т.Г. Шевченка — нещасні, сплюндровані жінки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лілею" — це все жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше з'явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творів: "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" — не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали..."
Шевченкові поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
Мені особливо імпонує образ Ганни із поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, — це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синові правду.
Ще одна із сторінок шевченківських віршів — це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.
Великий Кобзар писав і жартівливі поезії (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, "Утоптала стежечку".
Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість; відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності й жорстокості.
Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Тараса Шевченка
Які твори написав Шевченко в період "трьох літ"? (та інші запитання)
Біографія Тараса Шевченка
Купить Чудова посадка та якість звуку Skullcandy Indy2 699 грнКупить Очистить бруд і залишки їжі з посуду, техніки або меблів!699 грнКупить Рукавиці господарські More Goods Professional 12 пар153 грнКупить Подарунок, який стане в нагоді кожному чоловікові!229 грн
Один з перших жіночих образів у Шевченка — це Катерина з одноіменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Т.Г. Шевченка — нещасні, сплюндровані жінки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лілею" — це все жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше з'явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творів: "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" — не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали..."
Шевченкові поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
Мені особливо імпонує образ Ганни із поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, — це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синові правду.
Ще одна із сторінок шевченківських віршів — це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.
Великий Кобзар писав і жартівливі поезії (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, "Утоптала стежечку".
Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість; відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності й жорстокості.