Однорідні члени реченнія підкреслити, вказати серед них непоширені й поширені. Крізь хмару зірка із срібла то вирине, МИГне, послуха, ТО заховається... (П.Тичина. Ніч була хоч і зоряна, па темна Панас Мирний.) На Дніпрі, Ятрані і Дунаю бім роси вишила гроза. (А.Малишко.) Річка свічадо своє розгорнулирлыласы, цвіла, усміхалась, дівчина наче, цвіла, червоніла і не могла Одірватись од сонця! (Олександр Олесь, Мені потрібні зорі, шнум бор, полин імята, подих матіо ли. (Р.Аубківський.). до іть будь ласка ів... наперед дякую ❤️❤️

Коли я був маленьким ми з мамою були у селі. Вона повела мене помилуватися природою. 
Спочатку ми йшли дубовою посадкою.Потім я побачив білу поляну.Я підбіг ближче і поринув у щось пухнасте і м"яке.То були кульбабки.Я нахилився подивитися на квіточки ближче.В них були шапочки з легких пушинок. Тоді дмухнув вітерець і вони полетіли .Як же це було красиво!Нас вкрило неначе снігом серед літнього лугу. 
Ми ще довго гралися дмухаючи один на одного.Той кульбабковий пух лоскотав мене і мені було смішно та радісно.

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.