односкладне речення , у якому головний член означає дію або стан , що мисляться як незалежні від будь-якої діючи особи або носія стану , називається а )узагалнено -особовими б) неозначено-особовими в) означено - особовими г) безособовими

- Привіт, *ім'я*!

- Привіт, *ім'я*!

- *ім'я*, ти вже вирішив, до якого вузу ти будеш вступати? Вибач, що я так відразу відверто питаю, але для мене ця тема болюча!

- Нічого страшного немає в цьому питанні. Я буду вступати в медичний університет.

- Ти вирішив бути доктором?

- Так, але ще не вирішив, яким саме. Схиляюся до того, щоб стати хірургом. Але мені не потрібно вирішувати це питання тепер. Повчуся три роки, тоді оберу спеціалізацію.

- А чому ти вирішив стати лікарем?

- Я вважаю, що здатний до роботи хірурга. У мене міцні нерви та гостре око! До того ж лікарі зараз дуже гостро потрібні в країні, без роботи я не залишуся!

- А я, мабуть, стану юристом. Мама примушує.

- Ти що, ти ж ніколи не цікавився правознавством! В тебе абсолютно інші вподобання! Памятаєш, ми з тобою велосипед з запчастин збирали? А ти до нього потім мотор приробив?

- Я знаю. Мені техніка до вподоби. Але мама мені голову гризе: мовляв, станеш адвокатом, будеш заробляти великі гроші. Будеш, мовляв, сидіти в кабінеті в білій сорочці. А станеш інженером, то все життя по заводам пробігаєш.

- *ім'я*, я не хочу образити твою маму, але в неї застаріла інформація. Зараз в країні надлишок юристів, а от інженерів якраз не вистачає. Куди ти потім влаштуєшся на роботу, якщо в тебе немає хисту до права?

- Ти так думаєш?

- Знаєш Наталку Бабій? Вона сяк-так, з трійками, закінчила юридичний. А тепер вже два роки роботи знайти не може!

- Невже...Ну, добре! Бувай друже, я обовязково подумаю над твоєю порадою. Мені самому вся ця юриспруденція не подобається...

- Бувай, *ім'я*! Щасти тобі!

Ярославна, неквапом ступаючи з каменя на камінь, пішла

вздовж течії донизу і, не дійшовши до містка зупинилась.

Комдив ліг спати не роздягнувшись.

Не поспішаючи кудись ховаються  останні шуми й гуки довгої літньої днини.

Жита  зашамотіли, підіймаючи догори свої похилені колоски

З дідівського кухля, ковтнувши води, в далеке  дитинство злітаю думками.

Затремтіло зразу сонне  повітря, і зграї срібних звуків не заплутавшись, полетіли яром  далеко в степ.

Матроси ще довго розмовляли, згадуючи  рідні степи, рідні річки, а журавлик почувши, що  нічого лихого йому не зроблять, заснув.

Щось крикнув до  неї Давид, сам не почувши свого голосу, і ще вдарив по конях. І  вже не оглядався, не чув, не бачив нічого.