Олеся забула свою рідну домівку,проте я не забуду рідної домівки(Підрядне допусту) Не забуду я рідної домівки,тому що тут пройшло моє дитинство.(Підрядне причини)
Я обіцяла мамі,що не забуду я рідної домівки.(Підрядне з'ясувальне)

Риси характеру Марусі Богуславки: добра, відповідальна, турботлива, співчутлива, рішуча, здатна на самопожертву, патріотка
Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги. Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни.
Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу.
Как-то так, писала сама сочинение когда-то думаю тебе много знаю о Маруси ведь мы с одного города как-бы) что не понятно есть переводчик

Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги. Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: Бо я вже потурчилась, побусурманилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного! Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини. Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи. Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грінченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка». Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/marusya-boguslavka-harakteristika-obrazu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua