Цілком практичні та конкретні результати – підтвердити родинні зв’язки, права на нерухомість, довести національність предка (польську, чеську, німецьку, єврейську) з метою переїзду в іншу країну на підставі коренів, дізнатися про родові захворювання і таке інше. Можливість налагодити «духовний зв’язок» зі своїми пращурами, відчути приналежність до величезного роду, тисячам людей, кожен з яких вижив та зробив все можливе для того, щоб ти з’явився на світ, і таким чином отримати до від пращурів в різних справах. Шанс зрозуміти причини сімейних проблем, життєвих сценаріїв предків, що повторюються у нащадків, та в результаті змінити «карму роду». Отримати більш свідоме відношення до традицій роду, до членів родини, що, як правило призводить до розв’язання родинних суперечок, примиренню, більшій єдності родини та спільному збереженню традицій.
З неочікуванних результатів:
З’являється відчуття того, що ти маєш бути гідним своїх пращурів, «підтримати честь роду». І якщо вони досягли в житті значних успіхів, то й ти маєш зробити щось хороше. З’являється внутрішнє відчуття відповідальності перед своїм родом. Тут мені деякі шуткували: “Тобі, мабуть, нема чим пишатися, так хочеш пишатися досягненнями пращурів та їх дворянським родом”. Але на мій погляд власне дворянство не є так цікавим, як конкретні досягнення конкретних осіб. Як Ви гадаєте, хто з пращурів цікавіший як людина – селянин, у документах котрого написано, що грамоту він вивчив самостійно вдома (що каже про велику жагу цієї людини до знань), або дворянин, котрий мав усі можливості бути освіченим, але залишився неписьменний? Розуміння багатонаціональності своїх пращурів. Наприклад, я у себе на цей час нарахувала вже сім національностей підтверджених архівними даними та ще з добрий десяток за генетичним аналізом. Нещодавно на генеалогічній конференції провідний український генеалог Томазов В. В., розповідаючи про користь генеалогії, відмітив, що вона – це найкращі ліки від ксенофобії! Я з ним повністю погоджуюсь і мрію, щоб якамога більше людей зрозуміли цю істину. В кожному з нас – «вінегрет» з національностей! Так який сенс ненавидіти народи, носієм генів яких ти є? В іншій статті прочитала, що глобалізація, завдяки активному змішуванню різних національностей, скоріше за все приведе до зникнення багатьох національних та релігійних конфліктів. І зараз цей процес набагато прискорюється. Навіть серед моїх близьких та знайомих є багато міжнаціональних шлюбів, причому досить екзотичних. Яскравий приклад: жінка з України, що має серед своїх пращурів крім українців, ще поляків та турок, одружується з сином корейця та голландки. Нове розуміння історії – після початку генеалогічних пошуків я зовсім іншим чином стала сприймати історію, змінивши погляд ззовні на погляд зсередини. Це ж велика різниця – прочитати про «якесь там повстання в якумусь там році» (одне з багатьох), або прочитати про те ж саме повстання, але якщо твій пращур Іван Петрович Сидоренко особисто брав у ньому участь!
Любов виростає з дитинства Любов - це великий дар. Без любові життя людини не зможе бути по-справжньому повним. Людина, яка ніколи не відчувала любові, викликає жаль. Звідки ж береться у людини здатність відчувати любов та дарувати її?
А береться вона звідти, звідки і більшість рис характеру, цінностей та вподобань будь-якої людини - з дитинства. Саме у дитинстві закладається майже все. Якщо дитина росте у родині, де її люблять, то і дитина буде любити - батьків, братів та сестер, бабусь та дідусів, людей, що її оточують, природу, тварин, весь світ... Тобто, саме у родині дитина навчається любити. Любов рідних - це найважливіший досвід для дитини, що росте. Пройдуть роки, і, коли дитина виросте, вона зможе створити щасливу сім'ю, що буде ґрунтуватися на коханні.
На жаль, іноді трапляються сім'ї, де дітей або не люблять, або не вважають за потрібне висловлювати цю любов. Дитину переконують у тому, що її люблять тільки за якихось умов - наприклад, якщо дитина буде слухняною. Дитину привчають до думки, що любов потрібно "заробляти". Це величезна помилка, мабуть, найбільша з помилок, які тільки може зробити людина у вихованні. У такій родині дитина не отримує достатньо безумовної батьківської любові і не зможе навчитися любити не "за щось". Якщо їй пощастить, то вже у дорослому віці людина зробить для себе відкриття - дізнається, що любити можна просто так, без будь-яких умов, не чекаючи нічого у відповідь.
Тому, найцінніше, що можуть дати батьки дітям у родині - це любити їх, бо любов виростає з дитинства.
З неочікуванних результатів:
З’являється відчуття того, що ти маєш бути гідним своїх пращурів, «підтримати честь роду». І якщо вони досягли в житті значних успіхів, то й ти маєш зробити щось хороше. З’являється внутрішнє відчуття відповідальності перед своїм родом. Тут мені деякі шуткували: “Тобі, мабуть, нема чим пишатися, так хочеш пишатися досягненнями пращурів та їх дворянським родом”. Але на мій погляд власне дворянство не є так цікавим, як конкретні досягнення конкретних осіб. Як Ви гадаєте, хто з пращурів цікавіший як людина – селянин, у документах котрого написано, що грамоту він вивчив самостійно вдома (що каже про велику жагу цієї людини до знань), або дворянин, котрий мав усі можливості бути освіченим, але залишився неписьменний? Розуміння багатонаціональності своїх пращурів. Наприклад, я у себе на цей час нарахувала вже сім національностей підтверджених архівними даними та ще з добрий десяток за генетичним аналізом. Нещодавно на генеалогічній конференції провідний український генеалог Томазов В. В., розповідаючи про користь генеалогії, відмітив, що вона – це найкращі ліки від ксенофобії! Я з ним повністю погоджуюсь і мрію, щоб якамога більше людей зрозуміли цю істину. В кожному з нас – «вінегрет» з національностей! Так який сенс ненавидіти народи, носієм генів яких ти є? В іншій статті прочитала, що глобалізація, завдяки активному змішуванню різних національностей, скоріше за все приведе до зникнення багатьох національних та релігійних конфліктів. І зараз цей процес набагато прискорюється. Навіть серед моїх близьких та знайомих є багато міжнаціональних шлюбів, причому досить екзотичних. Яскравий приклад: жінка з України, що має серед своїх пращурів крім українців, ще поляків та турок, одружується з сином корейця та голландки. Нове розуміння історії – після початку генеалогічних пошуків я зовсім іншим чином стала сприймати історію, змінивши погляд ззовні на погляд зсередини. Це ж велика різниця – прочитати про «якесь там повстання в якумусь там році» (одне з багатьох), або прочитати про те ж саме повстання, але якщо твій пращур Іван Петрович Сидоренко особисто брав у ньому участь!Объяснение:
Любов - це великий дар. Без любові життя людини не зможе бути по-справжньому повним. Людина, яка ніколи не відчувала любові, викликає жаль. Звідки ж береться у людини здатність відчувати любов та дарувати її?
А береться вона звідти, звідки і більшість рис характеру, цінностей та вподобань будь-якої людини - з дитинства. Саме у дитинстві закладається майже все. Якщо дитина росте у родині, де її люблять, то і дитина буде любити - батьків, братів та сестер, бабусь та дідусів, людей, що її оточують, природу, тварин, весь світ... Тобто, саме у родині дитина навчається любити. Любов рідних - це найважливіший досвід для дитини, що росте. Пройдуть роки, і, коли дитина виросте, вона зможе створити щасливу сім'ю, що буде ґрунтуватися на коханні.
На жаль, іноді трапляються сім'ї, де дітей або не люблять, або не вважають за потрібне висловлювати цю любов. Дитину переконують у тому, що її люблять тільки за якихось умов - наприклад, якщо дитина буде слухняною. Дитину привчають до думки, що любов потрібно "заробляти". Це величезна помилка, мабуть, найбільша з помилок, які тільки може зробити людина у вихованні. У такій родині дитина не отримує достатньо безумовної батьківської любові і не зможе навчитися любити не "за щось". Якщо їй пощастить, то вже у дорослому віці людина зробить для себе відкриття - дізнається, що любити можна просто так, без будь-яких умов, не чекаючи нічого у відповідь.
Тому, найцінніше, що можуть дати батьки дітям у родині - це любити їх, бо любов виростає з дитинства.