Ось і минув іще один день марного чекання на твій приїзд додому. Минають дні за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями, а тебе все щось не відпускає приїхати до мене, до твоєї мами. Якби ти знав, дорогий мій сину, як важко мені бути в чотирьох стінах наодинці зі старістю. Я все прекрасно розумію: в тебе своє життя, дружина, син, робота… Але ж я — твоя мати, котра дала тобі життя, важко ростила тебе сама, долаючи труднощі. Тому, мабуть, і народила тільки одного сина. Більше не змогла б поставити на ноги.Я леліяла тебе, як квіточку. Коли хворів — ночей не спала, часто працювала неповний робочий день, бо ж не було тебе на кого зоставити. Бувало, що й недоїдала. Твій батько нас залишив, коли ти ще був маленьким і дуже хворів. Він злякався труднощів. Та й батьки його нашіптували, що я маю тільки гарну довгу косу, а ні статків моя родина не нажила, ні вищої освіти мені не дала.Я все витримала, хоч інколи хотілося руки на себе накласти. Гірко плакала ночами, а раненько йшла до роботи. Водила тебе спершу в садок, згодом — до школи. Коли тобі виповнилося 11 років, я зустріла собі пару, але той чоловік не зміг стати тобі батьком. Його не цікавила дочка від першого шлюбу, а тут іще й ти. І я знову добивалася всього сама. Придбала квартиру, все, що треба було для життя, вчила тебе. Всю свою ласку й любов віддавала тобі одному, виконувала всілякі твої забаганки. Потім ти служив в армії — і моє серце заходилося тугою. Молилася, щоби все в тебе було добре, щоб не забрали тебе до Афганістану.Плакала ночами, просила Матір Божу, щоби захистила тебе в чужому краю. І, слава Богу, дочекалася тебе з армії. Якось раптово ти одружився. В мене народилася внучка. Я любила всіх вас, але… не була чомусь зігріта вашою любов’ю. Все робила сама. Поки ви спали, я піклувалася, щоб вас чекав смачний сніданок, чистий одяг. Як не старалася, а невістка лише раз назвала мене мамою. Мені було прикро, та я мовчала…А потім ви раптово переїхали до свахи. Потім я пережила зраду твого вітчима. Ми розлучилися. І ось я сама. Була родина — і не стало. Тиша в квартирі… Її порушує тільки цокання годинника й муркотіння кішки.…Навідувався до мене ти, сину, рідко. Завжди поспіхом. Коли я ще працювала, то за роботою і між людьми час збігав швидко. А як пішла на пенсію… Часу багато, не маю куди себе подіти. Щоб не збожеволіти від самотності, переїхала в містечко свого дитинства. Але й тут у кожного — свої проблеми. Старих друзів розгубила, нових не придбала, а відстань до тебе, сину, стала більшою.З першою дружиною в тебе не склалося. Ти одружився вдруге. Я розумію, що клопоту тобі додалося, але моє серце так хоче тепла й уваги від рідного сина. Я часто згадую, як ти був маленьким, як допомагав мені. А тепер сапаю грядки сама. Тримаю невеличку господарку, город. Передаю вам сумки, а ви часом і подякувати забуваєте. Але я мирюся з усім, аби вам було добре.Особливо гірко мені, коли ти забуваєш привітати з днем народження, Новим роком… Дужче болить, що син забув про рідну матір. Коли ти був малим, а я інколи плакала від якоїсь безвиході, ти обнімав мене рученятами й шепотів: «Мамулечка-красотулечка, не плач. Я виросту, стану твоїм оборонцем і нікому не дам тебе скривдити».Де ж ти тепер, мій оборонцю? Чому не борониш мене? Наприклад, від злого сусідського слова. Бо як жінка на старість залишається сама, то вона нікому не потрібна, і кожен норовить ноги об неї витерти й боляче вдарити словом у саме серце. Почуваюся корчем при дорозі, якого кожен скубає. Приїдь, сину, розрадь мене у важку хвилину, витри мої пекучі сльози, дай прихилити свою сиву голову до твого мужнього плеча…З любов’ю — твоя мама
1.4 тыс. пользователей, получивших
Ось і минув іще один день марного чекання на твій приїзд додому. Минають дні за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями, а тебе все щось не відпускає приїхати до мене, до твоєї мами. Якби ти знав, дорогий мій сину, як важко мені бути в чотирьох стінах наодинці зі старістю. Я все прекрасно розумію: в тебе своє життя, дружина, син, робота… Але ж я — твоя мати, котра дала тобі життя, важко ростила тебе сама, долаючи труднощі. Тому, мабуть, і народила тільки одного сина. Більше не змогла б поставити на ноги.Я леліяла тебе, як квіточку. Коли хворів — ночей не спала, часто працювала неповний робочий день, бо ж не було тебе на кого зоставити. Бувало, що й недоїдала. Твій батько нас залишив, коли ти ще був маленьким і дуже хворів. Він злякався труднощів. Та й батьки його нашіптували, що я маю тільки гарну довгу косу, а ні статків моя родина не нажила, ні вищої освіти мені не дала.Я все витримала, хоч інколи хотілося руки на себе накласти. Гірко плакала ночами, а раненько йшла до роботи. Водила тебе спершу в садок, згодом — до школи. Коли тобі виповнилося 11 років, я зустріла собі пару, але той чоловік не зміг стати тобі батьком. Його не цікавила дочка від першого шлюбу, а тут іще й ти. І я знову добивалася всього сама. Придбала квартиру, все, що треба було для життя, вчила тебе. Всю свою ласку й любов віддавала тобі одному, виконувала всілякі твої забаганки. Потім ти служив в армії — і моє серце заходилося тугою. Молилася, щоби все в тебе було добре, щоб не забрали тебе до Афганістану.Плакала ночами, просила Матір Божу, щоби захистила тебе в чужому краю. І, слава Богу, дочекалася тебе з армії. Якось раптово ти одружився. В мене народилася внучка. Я любила всіх вас, але… не була чомусь зігріта вашою любов’ю. Все робила сама. Поки ви спали, я піклувалася, щоб вас чекав смачний сніданок, чистий одяг. Як не старалася, а невістка лише раз назвала мене мамою. Мені було прикро, та я мовчала…А потім ви раптово переїхали до свахи. Потім я пережила зраду твого вітчима. Ми розлучилися. І ось я сама. Була родина — і не стало. Тиша в квартирі… Її порушує тільки цокання годинника й муркотіння кішки.…Навідувався до мене ти, сину, рідко. Завжди поспіхом. Коли я ще працювала, то за роботою і між людьми час збігав швидко. А як пішла на пенсію… Часу багато, не маю куди себе подіти. Щоб не збожеволіти від самотності, переїхала в містечко свого дитинства. Але й тут у кожного — свої проблеми. Старих друзів розгубила, нових не придбала, а відстань до тебе, сину, стала більшою.З першою дружиною в тебе не склалося. Ти одружився вдруге. Я розумію, що клопоту тобі додалося, але моє серце так хоче тепла й уваги від рідного сина. Я часто згадую, як ти був маленьким, як допомагав мені. А тепер сапаю грядки сама. Тримаю невеличку господарку, город. Передаю вам сумки, а ви часом і подякувати забуваєте. Але я мирюся з усім, аби вам було добре.Особливо гірко мені, коли ти забуваєш привітати з днем народження, Новим роком… Дужче болить, що син забув про рідну матір. Коли ти був малим, а я інколи плакала від якоїсь безвиході, ти обнімав мене рученятами й шепотів: «Мамулечка-красотулечка, не плач. Я виросту, стану твоїм оборонцем і нікому не дам тебе скривдити».Де ж ти тепер, мій оборонцю? Чому не борониш мене? Наприклад, від злого сусідського слова. Бо як жінка на старість залишається сама, то вона нікому не потрібна, і кожен норовить ноги об неї витерти й боляче вдарити словом у саме серце. Почуваюся корчем при дорозі, якого кожен скубає. Приїдь, сину, розрадь мене у важку хвилину, витри мої пекучі сльози, дай прихилити свою сиву голову до твого мужнього плеча…З любов’ю — твоя мама
Покупець (заходячи до магазину):
- Доброго дня.
Продавець:
- Доброго дня. Що б ви сьогодні хотіли у нас купити?
- Хочу вибрати подарунок для своєї донечки.
- У неї, напевно, день народження?
- Так, моїй Катрусі завтра виповниться чотири роки.
- Вітаю Вас! Можу дещо запропонувати, у нас хороший вибір іграшок, книжок, дитячого одягу.
- Добре, дякую, я хотів би купити якусь м*яку іграшку та цікаву дитячу книжку.
- На яку суму грошей Ви розраховуєте?
- Я маю шістсот гривень, але можу витратити і більше, якщо річ мені сподобається.
- Зрозуміла... Ось, наприклад, як Вам подобається це маленьке жирафенятко?
- Дуже подобається, я якраз на нього і звернув увагу з самого початку.
- Воно дуже миле, як на мій погляд, таке ніжне, кумедне...
- Ось на ньому ми й зупинимося, мені до вподоби, я його й візьму.
- Ви хотіли ще й книжку? У нас величезний вибір.
- Так, і щоб вона була яскрава, велика і обов*язково з картинками.
- От, дивіться, спеціально для Вас. "Катруся вже велика" - так і називається, автор Наталія Забіла. Берете?
- Аякже, це дуже вдалий вибір. Можна розрахуватися карткою?
- Звичайно.
- Ну що ж, дуже Вам дякую, до побачення.
- Заходьте ще.