ОТЧИЙ ДІМ (1) Старенький, підсліпуватий, сутулуватий, іноді навіть горбатий, але рідний, до болю рідний отчий дім. (2) Усе бачив він на своєму віку, все вистраждав і вистояв: він нездоланий, як та земля, на якій він стоїть. (3) Він може десять раз погоріти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову теплиться життя. (4) І знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, в кінці якої ставлять та ставлять нові доми. (5) Дуже старенький він і починає хилитися, а нового поставити ні за що — його нишком підпирають дубовими стовпами з тильної сторони, і він знову стоїть наперекір негодам. (6) Навіть коли руйнують його, то дещо беруть із нього для нового дому: так батько щось передає синові, а син — своєму синові. (7) Одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім, як памятник тим, хто поселився в нім уперше. (8) І нехай ви живете в камяних палацах, нехай люстри сяють над вами, але якщо ви живете чесно і тому інколи буває вам трудно, то вам мило згадати осіннє бездоріжжя і той отчий дім, у якому починалось ваше життя. (9) Від вас залежить, що залишите своїм дітям, але не ганьте свого батька за скупість: він мріяв залишити по собі кращу спадщину. (10) Шануйте те, що він залишив, трудіться на більше і якщо не виходить вам жити в отчому домі (може, тісно, незручно там, а може, великі діла вершите вдалині від нього), то хоч поїдьте, погляньте, провідайте те подвір'я, в якому пройшли ваші перші весни: це вам згодиться для серця і для душі, для щоденної праці, бо, крім шаноби до людей, до людей, які породили вас, ви більше нічого не винесете з отчого дому. (11) Може, за це я і люблю його. (За В. Земляком) А) Укажіть складні речення, у яких поєднано безсполучниковий та підрядний звязок. Б) Укажіть складні речення з різними видами зв’язку. В) Виділіть речення із сурядним та підрядним зв’язком.
Заварити кашу-затіяти якусь неприємну.копітку справу.
Їхати зайцем-їхати без квитка,безкоштовно.
Іти на ви-виступати "війною"проти кого-небудь.
Три кити-основні засади чого небудь.
Замовляти зуби-відвертати увагу,обманювати.
Хоч з-під землі викопай-за будь-яку ціну.
Битися як риба об лід-безрезультатно добиватися чого-небудь важкою працею.
За тридев"ять земель-дуже далеко.
Вавилонське стовпотворіння-повне безладдя,нестримний галас,метушня.
На всі заставки-скільки є сили й вміння.
Зализувати рани-приходити в себе після небезпечної,неприємної ситуації.
Як прекрасно йти тоненькою стрічкою стежини і, забуваючи про все, розчинятися у величній красі лісу! Він ніби то розкриває для тебе свої обійми, і ти завмираєш в німому здивуванні. Тиша захоплює тебе. Ти стоїш непорушно, немов чекаєш чогось. Але налітає вітер, і все відразу оживає. Пробуджуються дерева, скидають з себе сонячне листя - листи Осені і Лісу. Ти чекав їх так довго! Перебираючи кожен листок, врешті-решт, знаходиш лист, адресований лише тобі. Про що думає Ліс? Про що мріє? Вдивляючись в помаранчеві прожилки Кленового листа, можна про все взнати: Ліс пише тобі про Літо з сонцем, яке сміється, і солов'їних трелях, про весну з її першими кольорами, журавлями і квітучими деревами. Про чарівницю-зиму, яка незабаром прийде, накриє Ліс своїм сніговим килимом, і він заблищить на сонці. Поки ж Ліс живе в Осені і радіє кожній миті, не звертає уваги, що пливуть дні, місяці. І Осень змінюється. Вона все частіше сумує і плаче осіннім дощем. А як дивно сидіти в лісі під ялинкою гати за сріблястими краплями! Дощ наповнює ліс неповторною свіжістю. Тобі зовсім не сумно, навпаки - ти радієш, коли раптом бачиш маленькі різноколірні гриби, які непомітно з'явилися під деревом. Твоя душа злітає високо до небес. І це відчуття польоту ти ховаєш глибоко в серці, щоб донести його до наступної Осені, а може, щоб пронести крізь усе життя.
постав будьласка пліз