ответ:Кажуть, що природа мовчить та не вміє розмовляти. Але це не так. Приходиш до лісу і чуєш, як тріскотять старі дерева, як віє вітерець, як хрустить під ногами гілля. Все це – мова землі. А як приємно восени почути, як шумить листячко, як накрапує дрібний дощик. Такі звуки – спів природи. Вона ніби промовляє до людей. Природа то хоче полаятись за недбале ставлення, то подякувати за те, що ми є. Звуки природи надихають, єднають нас із нею. Послухаєш її мову і здається, що ти – частинка всього всесвіту.
...І ось ми в лісі. Вузька стежка кружляє навколо дерев, наче дзига. Ось вона уже закінчилась біля бурхливої і швидкої ріки. Далі йти все важче і важче, бо тієї стежки уже немає. Тепер потрібно слідувати за слідами місцевих жителів-птахів і тварин. Цією лісовою стежкою можна зайти в глибоку хащу, але туди нам не потрібно. Тепер слід повернути на ліво і йти поміж деревами аж до купки беріз. На кожній березовій гілці сидять веселі птахи і "розмовляють" між собою. Пройшовши цей березовий гайок, ми нарешті добралися до місця призначення. Попід низьким берегом дзюркотить маленький струмочок з чистою, джерельною водою - наша ціль.
ответ:Кажуть, що природа мовчить та не вміє розмовляти. Але це не так. Приходиш до лісу і чуєш, як тріскотять старі дерева, як віє вітерець, як хрустить під ногами гілля. Все це – мова землі. А як приємно восени почути, як шумить листячко, як накрапує дрібний дощик. Такі звуки – спів природи. Вона ніби промовляє до людей. Природа то хоче полаятись за недбале ставлення, то подякувати за те, що ми є. Звуки природи надихають, єднають нас із нею. Послухаєш її мову і здається, що ти – частинка всього всесвіту.