Озернувся й побачи на тоиц боці потішну дівчину в червонії сукні. На бур'янах виблискували діаманти рясніли карплі нічного дождю.
Піткреслити члени реченя . Пітписати ім. діє. і так далі ​

У соціальній психології є декілька цікавих досліджень, які пояснюють те, як більшість людей формують ключові групи спілкування. Особливо діти та підлітки, хоча й часто дорослі, обирають друзів базуючись, перш за все, на близькості.

Навіть перебуваючи у класі у коледжі, з ким швидше всього ви подружитеся? Це будуть не ті люди, які матимуть такі ж особистісні характеристики та інтереси, що й ви, а ті, котрі сидітимуть поряд.

Результати досліджень підтверджують той факт, що економічна мобільність людини великою мірою залежить від країни, в якій ця людина мешкає. У певних країнах ваші шанси покращити своє фінансове становище доволі високі. У інших, на зразок тих, звідки родом наші троє прийомних дітей, ваші шанси покращення фінансової ситуації наближаються до нуля.

Скажімо ще простіше: все, що знаходиться поряд з вами, здійснює величезний вплив на вас та ваше життя. Як мудро сказав Джим Рон: «Ви — щось посереднє між п’ятьма людьми, з якими проводите найбільше часу».

Спілкування — справа непроста. Треба навчитися так спілкуватись, щоб люди, які знаходяться поруч із тобою, відчували необхідність Твоєї присутності.
І я, і мої ровесники мало коли замислюються над тим, чому з деякими людьми нам приємно спілкуватись, а з деякими ні. Одні люди мають силу притяжіння, інші ні. А все це залежить від внутрішнього світу людини, її думок, її почуттів. Одні людські починання нас приваблюють, ми вважаємо їх корисними і благородними, намагаємося підтримати. І навіть слово краса розуміється по-іншому, бо не звертаєш уваги на зовнішність і на одяг, бачиш людину в іншому світлі, в якомусь внутрішньому горінні, і мимохіть проймаєшся симпатією і вдячністю, що такі люди існують.
А людські вчинки... Як багато значать вони для оточуючих. Якщо б у людей була змога оцінювати власну поведінку, бачити себе стороннім оком — свою позу, рухи, чути свої слова та інтонації — це могло б бути величезним досягненням нашого життя. Бо людина, яка здійснює неетичний вчинок, стає в цей час потворною, а цього не хочеться нікому. Шкода, що на наших вулицях немає дзеркал для того, щоб люди могли дивитися на себе, могли бачити, коли вони привабливі, а коли ні.
Усе це і є культурою поведінки, обумовленою не лише мораллю суспільства, а й мораллю кожного окремого представника. Навіть за наявності правової рівності ніколи не буде рівності фізичної. Цілком виправдано, коли представники сильної статі поступаються місцем у транспорті людям, слабшим фізично: жінкам, дітям, людям похилого віку. І немає потреби нагадувати про це людям вихованим. На превеликий жаль, вихованих людей не так багато. Тому і доводиться нагадувати суспільству про повагу до матері, до жінки, до дитини. Так виникають різні календарні дати, затверджені ЮНЕСКО або урядом певної країни. А хіба так важко бути вихованим? Хіба не буває прикро від нагадування про ввічливість? Скажу прямо, буває і прикро, і соромно. Соромно за безкультур'я, яке панує навколо. Достатньо послухати, як ми говоримо, якими рухами та інтонацією супроводжуємо брутальні слова. Іноді здається, що від молоді вимагають неможливого. Я не погоджуюсь із цим, бо все можливо за наявності власного бажання бути культурною людиною