Під час вимови в усіх словах відбувається уподібнення приголосних у рядку: А. Головоломка, когорта, громада, сфінкс.
Б. Депресія, завмирати, застій, деградація.
В. Заводій, заводіяка, призвідник, призвідець.
Г. Вокзал, безжурний, рюкзак, боротьба.
Г. Замісник, оборонець, захисник, опікун.
Мова — найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення.
В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя.
Я вір'ю, що наш народ не загине, не загубиться між документами і цією повсякденною метушнею, я вірю, що наша нація буде безсмертна, вона не помре, не помре і мова, як головна ознака нації, бо правильно каже приказка: "вмирає мова – вмирає нація". З приходом нової влади все зміниться на краще, про Україну почують на весь світ. І якщо навіть теперішнє покоління піде на пенсію, то захищати і відстоювати інтереси держави буде кому. Адже хто здійснив цей переворот, хто не змирився з масовим обдур'юванням? Це наше покоління. Це народна душа, а вона безсмертна.
Я вважаю, що мова як така є суто соціальним явищем, бо мова розвивається тільки у суспільстві. Розвивається суспільство - розвивається і мова. Мова, якою не користуються, не розмовляють, занепадає і вмирає. Якщо мовою розмовляють, пишуть, читають, вона розквітає. Гарним прикладом цього є українська мова, яка саме зараз переживає період розквіту і розвивається дуже швидко.
Утворившись від праслав'янської мови, українська мова (як і російська, і білоруська, а також інші слов'янські мови) довго розвивалася. Мовознавці виділяють такі періоди становлення української мови, як протоукраїнська мова, староукраїнська мова, середньоукраїнська мова, та нова українська мова, яка бере початок з дев'ятнадцятого сторіччя.
Увесь цей час українська мова була мовою українського народу. Народу, який віками гнобили, але він не втратив ані своєї гідности, ані своєї культури та самобутності, ані головного багатства - мови.
Та земля, що тепер є державою на ім'я Україна, в різний час частково або повністю перебувала у складі різних держав, що відбилося на розвитку мови як окремих регіонів, так і в цілому. Державні діячі цих країн неодноразово намагалися викоренити мову народу. Берестейська та Люблінська унії, ганебна Андрусівська угода, потім царські укази, зокрема Петра І та Катерини Великої, циркуляр Петра Валуєва 1863 року... Не вдалося! Люди боролися за право розмовляти, читати, писати рідною мовою, навіть якщо за це карали.
Те, про що мріяли багато поколінь українців, нарешті відбулося. В 1989 році українська мова була проголошена в Україні державною мовою. І мова почала відроджуватися, розвиватися, розквітати. Не все іде гладко: політика русифікації, що тривала доволі довго в багатьох регіонах, дала свої плоди. В радянські часи вважалося, що всі народи СРСР зіллються у так званий «радянський народ» - так навіщо ж радянському народові стільки національних мов? Українська мова дуже постраждала від цієї політики, але отямилася і тепер розвивається як ніколи швидко.
Щодо майбутнього, у української мови воно безумовно є. З часом мова відродиться: вже виросло покоління, що навчалося українською з дитинства. Те, що крім української, більшість українців володіє російською або іншими мовами, нашему народові, я вважаю, піде тільки на користь. Володіння двома, трьома або навіть більшим числом мов не збіднює, а збагачує людей.