Підготувати розповідь про одного з відомих українців-письменників (Г. Сковорода, Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко), використовуючи відокремлені прикладки.
Пам’ятник Шевченку в Умані (встановлений у 1981 році) здіймається на косогорі над плесом Осташівського ставу.
Відомо, що в Умані Тарас Шевченко бував двічі. Вперше в дитинстві з батьком, коли возили на уманський ярмарок сіль із чумацьких промислів. Вдруге Тарас Григорович відвідав легендарне місто у свій приїзд в Україну у 1845 році. Тоді й милувався чарівними краєвидами дендропарку «Софіївка». Свідчення про це залишив на сторінках повісті «Княгиня», написаної російською, де порівнює уманський диво-сад з шедеврами садово-паркового мистецтва імператорського двору: «Видал я на своем веку таки порядочные сады, как, например, уманский и петергофский». Побачив поет і будівлю Базиліанського монастиря, де розгорталися драматичні події Коліївщини, описані в поемі «Гайдамаки», і старовинну міську ратушу, і побудований Потоцькими костьол, де нині облаштовано картинну галерею.
Після відвідання Умані Шевченко написав поему «Холодний Яр», де також згадується це місто. До речі, перший пам’ятник поету в Умані був встановлений в «Софіївці» — на Бельведері, над Нижнім озером.
Ім’я Кобзаря носить Уманський гуманітарно-педагогічний коледж. Є в місті також вулиця Шевченка. За дослідженнями відомого історика-краєзнавця Миколи Комарницького, міська дума довго добивалася дозволу увічнити пам’ять великого поета в назві вулиці ще до 1914 року, до столітнього ювілею. Лише в 1916-му вдалося досягти мети: вулицю Стару перейменували на вулицю Шевченка, і це була перша на Україні вулиця його імені.
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
Пам’ятник Шевченку в Умані (встановлений у 1981 році) здіймається на косогорі над плесом Осташівського ставу.
Відомо, що в Умані Тарас Шевченко бував двічі. Вперше в дитинстві з батьком, коли возили на уманський ярмарок сіль із чумацьких промислів. Вдруге Тарас Григорович відвідав легендарне місто у свій приїзд в Україну у 1845 році. Тоді й милувався чарівними краєвидами дендропарку «Софіївка». Свідчення про це залишив на сторінках повісті «Княгиня», написаної російською, де порівнює уманський диво-сад з шедеврами садово-паркового мистецтва імператорського двору: «Видал я на своем веку таки порядочные сады, как, например, уманский и петергофский». Побачив поет і будівлю Базиліанського монастиря, де розгорталися драматичні події Коліївщини, описані в поемі «Гайдамаки», і старовинну міську ратушу, і побудований Потоцькими костьол, де нині облаштовано картинну галерею.
Після відвідання Умані Шевченко написав поему «Холодний Яр», де також згадується це місто. До речі, перший пам’ятник поету в Умані був встановлений в «Софіївці» — на Бельведері, над Нижнім озером.
Ім’я Кобзаря носить Уманський гуманітарно-педагогічний коледж. Є в місті також вулиця Шевченка. За дослідженнями відомого історика-краєзнавця Миколи Комарницького, міська дума довго добивалася дозволу увічнити пам’ять великого поета в назві вулиці ще до 1914 року, до столітнього ювілею. Лише в 1916-му вдалося досягти мети: вулицю Стару перейменували на вулицю Шевченка, і це була перша на Україні вулиця його імені.
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.