Підкресліть граматичні основи (підмет і присудок) й додатки. 1. Цю сорочку мені вишила материнська ласкава рука. 2. Пахне вітром і землею вогкий вітер-срібнокрил. 3. Замело снігами полтавські села та хутори. 4. Додає і наснаги, і сили нам любистиковий подих землі. Сові сонце очі ріже.

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.
Росте калина по лісах, в гаях, дібровах, на узліссях – по всій Україні. її садять коло хати. Калина – неодмінний атрибут оселі українця.
Калина – це слава рідної землі, отчого краю, батькової хати.
Калина – це той символ, що пам'ять людську береже, нагадуючи про милий край, це символ безсмертя.
Калина – це символ мужності й незламності духу в боротьбі за незалежність рідного краю.

Вдячність — вміння належно оцінити будь-яку виявлену до нас уважність, всяке зроблене нам добре діло. Вона має велику суспільну вартість, бо підтримує в людях бажання робити добро іншим. Виявлена ж тепла, сердечна вдячність служить поштовхом до дальших добрих діл. А проте, домагатися від когось вдячності, якої він не виявляє, непотрібно і шкідливо: вдячність має походити сама з доброго серця, бо вдячність — це любов до того, хто зробив нам добро.Невдячна людина — це людина переважно суха, нечутлива, що, хоча й визнає зроблене їй добро, але надто легко й швидко забуває те почуття полегшення, чи навіть радості, що зродилося в ньому, коли те добро було йому зроблене. Вдячність, як кожна форма любові, зроджує радість і задоволення, вона — світло душі. Людина, що духово доросла до такої вдячності, радіє з того, що може бути вдячна.