Підкресліть прислівники відповідно до синтаксичних функцій. визначте їх розряди за значенням (надписи зробіть після слів у дужках). засяяло в барвистому травневому вінку біле оксамитове мереживо - це значить, що весна красеневі червню чародійні ключі до щедрого літа передає. кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи. у густих верболозах поміж плакучих верб, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти, удень і вночі не стихають закохані соловейки. мирно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі, на тоненькій галузці крислатого осокора легенько гойдається округла ремезова колисочка. із-за темно-зелених стіжків гордовитого рогозу тихо випливає тиха качина сімейка. неповороткий сазан виринув з обжитої ями й вимальовує широкі кола на водяній гладіні. від білого світу й до темної ночі метушаться легкокрилі берегові ластівки. з-під похилого куща розлогої шелюги випурхнула блакитнапташка, плавно торкнулася водяного дзеркала, івже в її довгому дзьобі тріпочеться срібляста верховодка. у тінистому вільшанику, у вінку крилато-ажурної папороті,яскраво-жовтим букетом тішить окоболотяне верболіззя. пишні левади пропахли медовим ароматом. барвлять на ниху веселому танці білі, салатові й голубенькі метелики. з досвітку й до смеркання заклопотано гудуть оглядніджмелі й трудівниці-бджоли.де цвіток - там медок. а кому не хочеться поласувати духмяним медом з розмаїтого левадного травозілля! не скласти ціни скарбам, щедро розсипаним на річкових левадах! колискою цивілізації, золотим земельним фондом планети звуть річкові долини. кому не хочеться побачити на власні очі їх красу! і нині ваблять до себе мальовничі левади щедрих душею прихильників дикої природи, любителів розважитися на дозвіллі з вудочкою або мисливською рушницею. не втратити б необачно цей безцінний дарунок матері-природи, до якої усі ми приросли серцем(зам. яценком).
Жила собі дівчинка. Вона дуже любила квіти. У неї в саду була улюблена квітка – троянда. Дівчинка приходила до неї щодня, завжди приносила з собою келих прохолодної води, поливала квітку та ще кілька хвилин захоплено дивилася на неї, говорячи приємні слова. Кожного дня квітка чекала, коли прийде її подруга, та хвилювалася.
Та ось одного дня дівчинка не прийшла. Квітка довго чекала, але ніхто так і не з’явився.
У саду були також й інші квіти: тюльпани, піони, хризантеми. Вони заздрили Троянді та ревнували дівчину до неї. Троянда похилилася до землі та все слухала: може йде дівчинка. Незабаром інші квіти почали насміхатися з неї, говорячи: «Навіщо ти чекаєш! Вона не прийде, вона знайшла квітку гарнішу за тебе, ти їй більше не потрібна!»
Троянда трохи зажурилася, але трималася гордо і прямо, як благородна квітка. Але з часом вона почала гинути, втрачати свою красу. А квіти все підтрунювали над нею. Троянда не перенесла розлуки.
Через тиждень дівчинка прийшла (вона хворіла) до своєї улюбленої квітки і, як звичайно, принесла горщик прохолодної води. Але вона не знайшла тієї прекрасної троянди!