підкреслити головні й другорядні члени речення,побудувати його структурну схему:
настає літо й нестримною повінню хату затоплює зелень, здіймаються темно-зелені хвилі кукурудзи, ллється витко квасоля, пливуть, задумливо погойдуючись ясночолі соняшники.
Я народився і живу в Україні, тобто Україна - це моя Батьківщина. Я дуже люблю свою країну - так же сильно, як і рідну матусю, бо вона дала мені життя. Я пишаюся своєю країною: її славетною історією, співучою мовою, давніми традиціями, гарною природою. Я почуваю себе часткою великого українського народу - працьовитого, миролюбного, талановитого.
З уроків історії я знаю, що моїй країни випало багато тяжких випробувань. Багато сторічь моя Батьківщина була розділена на шматки, що входили до складу різних держав. Бували періоди, коли українці не могли вільно розмовляти своєю мовою. Але, на щастя, тепер все позаду. Тепер моя Україна - незалежна держава, що стрімко розвивається. Я сподіваюся, що життя буде змінюватися тільки на краще.
Як казав Максим Островський : треба прожити життя гідно, так, щоб не соромно було згадати.
Гідність вимагає доброти, великодушності, уміння не розчаруватись і, не стати егоїстом, а бути правди-вим, вірним товаришем, знаходити радість у до ншим.
Заради гідності потрібно вміти просити вибачення. Визнати перед іншими свою помилку — краще, ніж хитрувати й брехати.
Життя — насамперед творчість, та це не означає, що кожна людина, щоб жити, мусить народитися худо-жником, балериною або вченим. Творчість теж можна творити. Можна творити просто добру атмосферу до-вкола себе. Тобто творчість різноманітна й безперервна. Бо життя — вічна творчість.
Не слід забувати, що людина залишає по собі пам’ять. Про це треба дбати не з якогось там певного віку, а, гадаю, із самого початку свідомого життя, адже людина може піти в небуття будь-якої миті. І яку пам’ять вона по собі залишає — це дуже важливо.