ВІдвідуючи школу, я щодня отримую масу задоволень. Спілкування з друзями, веселі та цікави перерви - це завжди дуже захоплююче. Вчителі придумають нам різні конкурси та завдання, аби урізноманітнити наше шкільне життя. І от нещодавно у нас відбувся флешмоб, який був присвячений Україні. Кожен клас представляв свої композиції, танці та всяку всячину. Ми теж підготувалися дуже серйозно до цього. Кожен учень запалив свічку та тримав її, дівчата співали пісню, а деякі з хлопців тримали на плакаті слово "Мир". Всім дуже сподобався наш виступ. Цей флешмоб запалив вогники в наших серцях, завдяки яким, ми почали любити Україну ще більше.
Непомітно промайнуло безтурботне пекуче літо, і вересень став повноправним хазяїном у лісах, полях, на річках і озерах. Раннім ранком уже дуже холодно, а вдень сонечко ще пригріває, нагадуючи про літо. Відпочивають після тривалої важкої роботи поля. Віддали хазяям свій щедрий урожай сади. У всьому відчувається холодний подих осіні. Сіре небо всі частіше затягують хмари, і накрапає дрібний докучливий дощ. Немов про щось задумавшись, коштує смутний і мовчазний ліс. Незабаром дерева втратять своє пишне оздоблення й відкриють свої віти холодним дощам і хуртовинам. Повільно кружляється в повітрі кленовий листок. Старий дуб сумно поскрипує на узліссі, начебто задумався перед тривалим зимовим сном. Біля покритого мохами порохнявого пенька вишикувалися в ряд стрункі опеньки. Тут їх сила-силенна, і всі так і просяться в кошик. Трава пожовкла й нахилилася до землі, тільки маленькі блідо-червоні зірочки вересу радують око. Високо в небі роблять прощальне коло зграї журавлів. Вони летять на південь і сумно курличуть, нагадуючи востаннє, що прийшла осінь. У таку хвилину до нас у душу заглядає світлий сум, і ми сумуємо й думаємо про сенс життя й своєму призначенні на цій дивній землі.
