Перебудуйте речення так, щоб невідокремлені означення стали відокремленими.
1)Під горою розташувалися домівки відтиснутих до Дніпра ремісників.
2) У Києві гули дзвони оновленої до Великодня Софії.
3) Оповиті нічним пороком схили Дніпра нагадували якогось чудернацького звіра.
4) Дніпро котив свої хвилі до зарослих лозою берегів.​

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.

Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.

Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.

І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.

Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:

Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі

І рідну хатину свою.

Бо дивляться в далеч засмучені очі,

Хоч тінь там моя промайне.

Бо світиться вогник у темнії ночі,

Мов кличе додому мене!

Объяснение:

Я маю багато захоплень і зацікавлень: легка атлетика, фортепі­ано, пригодницькі та фантастичні книжки, макраме та вишивання. Та ці заняття не є якимись незвичайними, їх має більшість моїх друзів. Єдине, чим я можу пишатися, у чому я найбільше з усіх моїх знайомих розуміюся, — це моя колекція монет.

Моє захоплення збиранням монет почалося давно, ще з дитин­ства, коли мій батько привіз з Англії, крім подарунків, ще й англій­ські гроші, щоб показати. Та мене так здивувала ця монета із зобра­женням королеви та незрозумілими літерами, що я зберегла її і після цього постійно просила батька привозити мені монети із усіх країн, у які він їздив у відрядження. Так моя колекція поступово збільшувалася. Я дізналася, що в деяких країнах гроші називають­ся однаково та виглядають вони по-різному: є долари австралійські, канадські, американські; крони є і у Словакії, і у Швеції; Франція, Бельгія і Швейцарія мають марки. Звичайно, у мене не було усіх цих монет, я дізналася про них з книжок і мріяла колись мати їх у своїй колекції.

Про моє захоплення дізналися друзі й стали мені допомагати збирати монети. Так у мене з’явилися рідкісні монети: грецька драхма, японська ієна. А минулим літом я була з батьками в Іспа­нії, і я дуже пишаюся, що сама привезла для своєї колекції не тіль­ки іспанські песо, а й італійську ліру, яку подарувала мені в Іспанії дівчинка, яка нещодавно була там.

Отже, моя колекція вже зараз нараховує близько 50 монет, і я сподіваюсь, що колись я назбираю якщо не всі монети, то в усякому

разі найбільш відомі й доступні, та крім цього я мрію мати в себе рідкісні монети.