Перед ним сиділа дівчина. Але не Наталка, не сестра. Зовсім не вона. Чужа якась
дівчина. Але ж така хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від
сонця.
В голові Григорієві паморочилося від явної галюцинації. Він покотив її по
подушці вправо – глянув, вліво – глянув. Роздивився по хаті. У кутку рясніли образи,
королівськими рушниками прибрані, кропило з васильків за Миколою Чудотворцем.
Чорні cтрастяні хрести напалені на стелі… Він лежить на великому дерев’яному
ліжкові, роздягнений, накритий вовняною ковдрою чи киреєю. Пахне васильками…
У вікно знадвору зазирає сонце. Мати в очіпку і в рясній стародавній спідниці,
посміхаючись, несе тарілки в двері… За нею йде бистроока дівчина виступає, мов
горлиця… Біля вікна, тримаючи козацьке сідло й умивальник, звівся й стоїть
густобровий, кремезний парубок…
Григорій заплющує очі. Дівчина щось говорить… Що це? Той голос, той шалений,
передсмертний крик мисливця, припертого ведмедем, - останнє враження, що він виніс
із життя. Але ж то був чоловік, у штанях, у шкірянім, мисливськім одязі…Так, то був
чоловік, юнак…
Григорій розплющує очі – перед ним стоїть дівчина … Стало легко, і радісно, і
дивно. Біля нього стояли рідні, близькі люди. На далекім, далекім краєчку землі, після
всього жаху - близькі й рідні люди! Стурбовані за ньо-
го, упадають біля нього, як мати, як батько, як сестра і брат. І Київ ще тут є десь один.
Григорій потер чоло і засміявся. А всередині йому гейби хлоп’я танцювало і било в
долоні: «Жив! Жив! Житимеш!» І хотілося сказати щось хороше – хороше.
- Мамо…- і затнувся, дивлячись на матір: - Дозвольте вас так називати, бо ви ж
така… як і моя мати.
3) Творче з елементами аналізу
- Визначте тему й основну думку висловлюваного.
- Даний текст не має назви. Пригадайте, що враховується, коли дається назва тексту?
Дайте назву текстові. Що відображає ваша назва: тему чи ідею твору?
- Довести належність тексту до художнього стилю.
Знайти в тексті епітети, метафори, порівняння. Яку роль вони відіграють у художньому
висловлюванні?
Я хотів би жити у небайдужому до чужого болю світі, де кожна людина прагне до слабкому. Ті. що більш заможні повинні допомагати з працевлаштуванням бідним, піклуватися про самотніх. Я хочу жити у суспільстві, де більш нема безхатченків : ні людей, ні тварин.Я хочу жити у світі, в якому модно не скуповувати коштовності, а віддавати велику частину заробленного на справи добра та милосердя.
2). Я хочу з’їздити в село, побачити матір.
3). Часом присниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий, київські сосни, тихий зарінок.
4). Вода, хмари, ліс - все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці.
5). Котра тепер година, і скільки залишилося часу до кінця зміни?
6). Озвався постріл над рікою, і на коня схиливсь козак.
7). Майстерня, де виготовлялася смальта, була розташована в підвальному приміщенні музею.
8). Яр вʼється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки, дерева глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах.
9). Я знаю, слабкість - це одна з диверсій.
10). Хліб, як сонце. Засліпило очі.
11). Дитина іноді заспокоювалась сидячи біля бабусі, але дивилася так само недовірливо.
12). Вдома Громов завжди читав лежачи.
13). Тополі, вкриті росою, наповнювали повітря приємним ароматом.
14). На сонці яскраво блиснули занесені снігом хатини.
15). Це була посмішка, надзвичайно добра, широка і м'яка, як у дитини.
16). Місяць зійшов, сильно похмурий, неначе хворий.
17). Ми скористались теплими і сонячними днями бабиного літа, щоб з'їздити до Львова.
18). Я хочу мати справу з людьми розумними і чемними, а не з такими, як оті розбишаки.
19). Я добре запам'ятав той день, похмурий і холодний.
20). Клени стояли сумні і тихі у нашому парку.