Вавилонська вежа(або зикурат Етемененке) — одна з найграндіозіших споруд стародавнього Вавілону, символ сум'яття і безладу.
За стародавньою біблейською легендою[1], понад чотири тисячі років тому всі люди жили в Месопотамії, тобто в басейні річок Тигра і Євфрата, і розмовляли однією мовою. Оскільки земля цих місць була дуже плідна, то люди жили багато. Від цього вони сильно загордилися і вирішили побудувати вежу до самого неба.
Для споруди монументальної будови люди використовували не камінь, а необпалену цеглу-сирець, для з'єднання цегли застосовувався замість вапна бітум (гірська смола). Вежа все росла і росла у висоту. Нарешті Бог розгнівався на безрозсудних і пихатих людей і покарав їх: він змусив будівельників розмовляти різними мовами. Від цього дурні гордівники перестали розуміти один одного і, покидавши свої знаряддя, припинили будівництво вежі, а потім розійшлися в різні боки Землі. Так вежа залишилася недобудованою, а місто, де відбувалося будівництво і змішалися всі мови, назвали Вавилоном.
Проте історики і археологи довели, що в основі біблійної легенди лежать справжні історичні події. Виявилось, що Вавилонська вежа, або зіккурат Етеменанки («Будинок основи небес і землі»), справді була побудована в II тисячолітті до нашої ери, але потім неодноразово руйнувалася і знов відбудовувалася. Остання реконструкція здійснилася в VII—VI століттях до нашої ери. Зіккурат з високими сходами і пандусами мав квадратну основу зі сторонами приблизно 90 м і такої ж висоти. За нинішніми мірками споруда досягала у висоту 30-поверхового хмарочоса.
Вавілонська вежа була ступінчастою восьмиярусною пірамідою, обкладеною зовні обпаленою цеглою. При цьому кожен ярус мав строго певний колір. На вершині зіккурата знаходилося святилище, викладене синім кахелем і прикрашене по кутах золотими рогами (символом родючості). Воно вважалося житлом бога Мардука — покровителя міста. Крім того, усередині святилища знаходилися позолочені стіл і ложе Мардука. На яруси вели драбини, ними підіймалися релігійні процесії.
Взагалі, в Месопотамії існував особливий тип храму, абсолютно відмінний від єгипетського. Так, якщо піраміди по суті своїй були гробницями, то зіккурати мали суцільну кладку без внутрішніх приміщень. Вгорі знаходився павільйон, що представляв, згідно із віруваннями того часу, житло божества. Основна частина терас зіккуратів мала плоску крівлю по зведеннях. Оскільки каменя, придатного для будівництва, в основних районах Двуріччя не існувало, а дерева було мало, то єдино можливою була саме така конструкція споруди.
Верхні майданчики зіккуратів використовувалися не тільки в культових, але і в практичних цілях: для огляду воїнами-стражниками навколишньої місцевості. Взагалі, оборонна функція пронизувала всю архітектуру Месопотамії.
В даний час від легендарної Вавілонської башти залишилися тільки фундамент і нижня частина стіни. Але завдяки клинописним табличкам зберігся опис прославленого зіккуріту і навіть його зображення.
Вавилонська вежа(або зикурат Етемененке) — одна з найграндіозіших споруд стародавнього Вавілону, символ сум'яття і безладу.
За стародавньою біблейською легендою[1], понад чотири тисячі років тому всі люди жили в Месопотамії, тобто в басейні річок Тигра і Євфрата, і розмовляли однією мовою. Оскільки земля цих місць була дуже плідна, то люди жили багато. Від цього вони сильно загордилися і вирішили побудувати вежу до самого неба.
Для споруди монументальної будови люди використовували не камінь, а необпалену цеглу-сирець, для з'єднання цегли застосовувався замість вапна бітум (гірська смола). Вежа все росла і росла у висоту. Нарешті Бог розгнівався на безрозсудних і пихатих людей і покарав їх: він змусив будівельників розмовляти різними мовами. Від цього дурні гордівники перестали розуміти один одного і, покидавши свої знаряддя, припинили будівництво вежі, а потім розійшлися в різні боки Землі. Так вежа залишилася недобудованою, а місто, де відбувалося будівництво і змішалися всі мови, назвали Вавилоном.
Проте історики і археологи довели, що в основі біблійної легенди лежать справжні історичні події. Виявилось, що Вавилонська вежа, або зіккурат Етеменанки («Будинок основи небес і землі»), справді була побудована в II тисячолітті до нашої ери, але потім неодноразово руйнувалася і знов відбудовувалася. Остання реконструкція здійснилася в VII—VI століттях до нашої ери. Зіккурат з високими сходами і пандусами мав квадратну основу зі сторонами приблизно 90 м і такої ж висоти. За нинішніми мірками споруда досягала у висоту 30-поверхового хмарочоса.
Вавілонська вежа була ступінчастою восьмиярусною пірамідою, обкладеною зовні обпаленою цеглою. При цьому кожен ярус мав строго певний колір. На вершині зіккурата знаходилося святилище, викладене синім кахелем і прикрашене по кутах золотими рогами (символом родючості). Воно вважалося житлом бога Мардука — покровителя міста. Крім того, усередині святилища знаходилися позолочені стіл і ложе Мардука. На яруси вели драбини, ними підіймалися релігійні процесії.
Взагалі, в Месопотамії існував особливий тип храму, абсолютно відмінний від єгипетського. Так, якщо піраміди по суті своїй були гробницями, то зіккурати мали суцільну кладку без внутрішніх приміщень. Вгорі знаходився павільйон, що представляв, згідно із віруваннями того часу, житло божества. Основна частина терас зіккуратів мала плоску крівлю по зведеннях. Оскільки каменя, придатного для будівництва, в основних районах Двуріччя не існувало, а дерева було мало, то єдино можливою була саме така конструкція споруди.
Верхні майданчики зіккуратів використовувалися не тільки в культових, але і в практичних цілях: для огляду воїнами-стражниками навколишньої місцевості. Взагалі, оборонна функція пронизувала всю архітектуру Месопотамії.
В даний час від легендарної Вавілонської башти залишилися тільки фундамент і нижня частина стіни. Але завдяки клинописним табличкам зберігся опис прославленого зіккуріту і навіть його зображення.