Всі готуються до зими по-різному. В очікуванні снігу та холоду люди купують теплий одяг та взуття, закривають варення з ягід і фруктів, консервують і маринують всілякі овочі. Багато лісових тварин теж готуються до майбутніх морозів: хто робить запаси, хто лягає спати. Деякі птахи відлітають у теплі краї, щоб повернутися назад тільки навесні. А ось доля міських птахів багато в чому залежить від доброти, щедрості і милосердя людини. З приходом холодів горобці збиваються в крикливий численні зграйки і намагаються триматися ближче до людського житла. Їх завжди можна зустріти біля входів у магазини, біля торгують насінням бабусь, біля під'їздів багатоповерхівок. Особливо важко птахам доводиться, коли випаде білий пухнастий сніг, покриваючи всю землю святковою покривалом. Під снігом ховаються і небагаті джерела прожитку багатьох птахів: розсипані по землі ягоди горобини і глоду, крихти, якісь насіння. Саме в цей нелегкий час пернатим співакам необхідна наша до З якою радістю оточують горобці та синички годівниці з крихтами, шматочками хліба, пшона, пшеничною крупою! Як голосно вони дякують нам за увагу, добросердя. А з'ївши все частування, розсаджуються на найближчих гілках, щоб не прогавити чергову порцію смачненького. Настала зима. Земля, вода і ліс — все вкрите снігом, здається, все навкруги поринуло в сон. Завмерли трави, кущі і дерева. Під сніговим покривалом зачаїлися, застигли багато тварин. Завмерли, але не померли. Добре тому, у кого тепле, затишне лігво, барліг, норка чи гніздо. Добре тому, у кого запасів повна комора. Поїв, згорнувся калачиком — спи міцно, дивись солодкі сни. А птахи сильно страждають взимку від холоду і голоду. Крижаний вітер гуляє, носиться між будинками і деревами, забирається і під тугі пір'ячко. Не всидіти маленьким пташкам ні на землі, ні на гілці: все вкрите снігом, холонуть лапки. Треба стрибати, літати, щоб якось зігрітися. Ох, як важко їм доводиться! Шукають, де б сховатися від холоду, від страшного зимового вітру. Лютий — самий важкий для птахів місяць. Місяць лютого холоду і голоду. Зима відчуває, що скоро їй доведеться поступитися свої права, ось вона і злиться: то морозом вдарить, то замете буревієм. Найгірше, коли після денної відлиги вдарить мороз вночі і відразу заморозить сніг зверху. Така крижана кірка на снігу — наст — міцна, тверда, слизька. Її не розбити ні слабкими лапками, ні дзьобом. Як птахам дістати під льодом їжу — траву, зернятка? У кого немає сили пробити скло крижаної кірки, той голодує. Але добре відомо: хто ситий, тому холод не страшний, тому ми повинні допомагати своїм маленьким, слабким пернатим друзям. Їм багато не треба. Хто дасть зерняток, хто — сальця, хто — ягід, хтось хлібних крихт. А скільки їх можна врятувати від голодної смерті! Ми можемо влаштовувати для птахів маленькі безкоштовні їдальні у дворах і прямо у себе на балконах. Можемо вивішувати з вікна шматочки хліба на ниточці або встановлювати у дворі годівниці з зерном і хлібом. Горобці та інші наші зимові гості цілими зграйками будуть з радістю відвідувати їх. А синички дуже люблять сало. Тільки не солоне, звичайно: від солоного у них заболять животики. Можна взяти дерев'яну паличку, висвердлити в ній ряд дірочок і залити дірочки гарячим салом — свинячий або яловичий. Потрібно дати йому охолонути і вивісити паличку за вікно, а ще краще — повісити на дерево у дворі. Веселі маленькі гості не змусять себе довго чекати. А в подяку за частування покажуть різні трюки: кувырканье вниз головою, скік убік і інші. Допомагайте маленьким пернатим друзям взимку! За цих милих і кумедних пташок до себе в гості, щоб помилуватися й досита нагодувати в цей важкий для них час! До ть птахам взимку, тоді, влітку, вони присвятять вам свої найкращі пісні, з'їдять на ваших городах всіх шкідників і подбають, щоб комарів та мух в наступному сезоні було якомога менше! вибери від сюди смоепотрібне
Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»
- Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.
- А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?
- Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.
- А ось так, послухай речення: Галя квіти теплою водичкою.
- Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.
- Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.
- Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?
- Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.
- Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.
- Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.
О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.
Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!»
- Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.
Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!
- Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.
- Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника.
Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.
І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.
Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»
- І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.
- А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.
З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.
- Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.
- А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?
- Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.
- А ось так, послухай речення: Галя квіти теплою водичкою.
- Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.
- Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.
- Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?
- Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.
- Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.
- Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.
О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.
Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!»
- Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.
Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!
- Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.
- Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника.
Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.
І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.
Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»
- І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.
- А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.
З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.