Упродовж всієї своєї історії людство намагається відповісти на ці вічні питання. Давайте поміркуємо разом. Мені здається, що добро в першу чергу пов'язане з умінням радіти і співчувати, співпереживати, відгукуватися на відчуття інших і тримати свою душу відкритою.
Коли ми говоримо про людину «добрий», то маємо на увазі, що він готовий ' прийти на до ншому, роблячи це не заради вигоди, не на показ, а безкорисливо, за велінням серця.
Але чи можна бути добрим взагалі, ніяк не проявляючи доброту в справах? Мені здається, навряд чи. А чи можна примусити людину бути добрим? Неможливо! У англійців із цього приводу є цікаве прислів'я: «ви можете змусити коня підійти до води, але не можете змусити її пити». Добрі справи люди здійснюють за велінням серця, за наказом совісті, а не з примусу.
Чи є початком доброго відношення до людей уміння прощати? Але необхідність і готовність прощати спричиняє за собою етичний пошук. Як співвіднести доброту і поблажливість, провину і покарання? Відповіді на ці складні питання нам доводиться вирішувати все життя.
Але мені хочеться, щоб ви в будь-якій життєвій важкій ситуації пам'ятали слова Габріеля Гарсіа Маркеса: «Завжди знайдуться люди, які захочуть заподіяти тобі біль. Але потрібно продовжувати вірити людям, тільки бути трохи обережніше»
У світі живе дуже багато людей, та не всі знають у чому полягає духовна краса людини. Більшість відповіла б на це так: духовна краса людини полягає в її внутрішньому світі, моральній вихованості, самовдосконаленні, скромності та гідності. Також у здатності творити добро, бути чуйними, милосердними й щирими. Люди споконвіку вбачали красу душі. Саме ці духовні риси охарактеризовують зовнішність особи з кращого боку. Завдяки самовдосконаленню людина пізнає зовнішню та внутрішню красу всього, що нас оточує. Намагається якось виділитися поміж інших своїми моральними вчинками обов’язками. Хтось не уявляє свого життя без читання книжок, для когось обов’язковою умовою є можливість здобувати нові знання, для когось – творчість. Я не уявляю себе щасливим без спілкування з рідними, друзями, без душевного тепла, яке дарує відчуття радості. Ці та інші потреби називають духовними проблемами людини. Недарма, що всі поважають більше тих, хто відчуває і бачить духовність, моральність і особливість. Саме ці люди, немов «сяють» добром, чесністю, розумінням, протистоять несправедливості. Тому, я вважаю треба поважати, цінити, брати, як зразок для наслідування тих, людей хто розуміє, у чому полягає духовна краса людини.
Упродовж всієї своєї історії людство намагається відповісти на ці вічні питання. Давайте поміркуємо разом. Мені здається, що добро в першу чергу пов'язане з умінням радіти і співчувати, співпереживати, відгукуватися на відчуття інших і тримати свою душу відкритою.
Коли ми говоримо про людину «добрий», то маємо на увазі, що він готовий ' прийти на до ншому, роблячи це не заради вигоди, не на показ, а безкорисливо, за велінням серця.
Але чи можна бути добрим взагалі, ніяк не проявляючи доброту в справах? Мені здається, навряд чи. А чи можна примусити людину бути добрим? Неможливо! У англійців із цього приводу є цікаве прислів'я: «ви можете змусити коня підійти до води, але не можете змусити її пити». Добрі справи люди здійснюють за велінням серця, за наказом совісті, а не з примусу.
Чи є початком доброго відношення до людей уміння прощати? Але необхідність і готовність прощати спричиняє за собою етичний пошук. Як співвіднести доброту і поблажливість, провину і покарання? Відповіді на ці складні питання нам доводиться вирішувати все життя.
Але мені хочеться, щоб ви в будь-якій життєвій важкій ситуації пам'ятали слова Габріеля Гарсіа Маркеса: «Завжди знайдуться люди, які захочуть заподіяти тобі біль. Але потрібно продовжувати вірити людям, тільки бути трохи обережніше»
Завдяки самовдосконаленню людина пізнає зовнішню та внутрішню красу всього, що нас оточує. Намагається якось виділитися поміж інших своїми моральними вчинками обов’язками. Хтось не уявляє свого життя без читання книжок, для когось обов’язковою умовою є можливість здобувати нові знання, для когось – творчість. Я не уявляю себе щасливим без спілкування з рідними, друзями, без душевного тепла, яке дарує відчуття радості. Ці та інші потреби називають духовними проблемами людини. Недарма, що всі поважають більше тих, хто відчуває і бачить духовність, моральність і особливість. Саме ці люди, немов «сяють» добром, чесністю, розумінням, протистоять несправедливості.
Тому, я вважаю треба поважати, цінити, брати, як зразок для наслідування тих, людей хто розуміє, у чому полягає духовна краса людини.