Переказ твору ів ЗАВДАННЯ СКОРОТИТИ ТВІР

Козаки любовно називали Дніпро своїм братом. Для них ця ріка завжди була заповітною. Унікальною особливістю Дніпра були пороги – пасма кам’яних скель, що випиналися з води на висоту до п’яти метрів і перекривали ріку майже суцільною масою. Усього порогів було десять. Найнебезпечнішим із них вважався Ненаситець. Між порогами знаходилися забори – розкидані по руслу ріки скелі. Однак вони не перетинали Дніпра повністю, а залишали вільним прохід для суден. До Хортиці можна було дістатися, лише подолавши всі пороги. У писемних джерелах цей острів уперше згадується в Х столітті.
Походження назви острова пояснюють по-різному. Одні вчені вважають, що назва пов’язана із іменем давньослов’янського бога Сонця – 5 Хорса. Відомо, що слов’яни Київської Русі, коли були ще язичниками, приносили тут жертви своїм богам. Інші вчені виводять назву острова від слова «хорт» - борзий собака. Деякі дослідники стверджують, що назва походить від тюркського «орта» - середній. Саме Хортиці судилося стати колискою українського козацтва. Тут виникла найперша Запорозька Січ. Саме тут козацтво почало гуртуватись у військову силу, у струнку військову організацію.
Хортиця – це найбільший острів на Дніпрі. У довжину він має понад 12 км, а завширшки сягає 2,5 км. Усього ж по Дніпру в межах земель запорозьких козаків було 265 островів. Нижче Хортиці Дніпро широко розливався, вбирав у себе великі й малі річки, сам розгалужувався на рукави, утворюючи численні острівці. Тут було справжнє царство плавнів, помережаних протоками й озерцями. Ця величезна, вкрита лісом та цілющими травами низина називалася Великий Луг. Великий Луг простягався вздовж Дніпра на 100 км. Для козаків ця місцина мала виняткове значення. Це було місце їхньої праці, їхнього життя. Своїми неприступними пущами, безліччю річок, озер, багнищ Великий Луг захищав від татар. Та й у духовному житті запорожців він займав особливе

місце. «Ой Січ – мати, ой Січ – мати, а Великий Луг – батько!» - співалося в пісні. Тепер Великого Лугу практично не існує: майже всю його площу вкрило Каховське море. Пороги ж було затоплено після побудови Дніпрогесу. (З кн.. Як козаки воювали.) (307 сл.

Що  важливіше в сучасному житті комп*ютер чи книга? Досить цікаве питання... З одого боку, комп*ютер багатофункцінальний: з його до можна здобувати знання, працювати, але, як на мене, то нічого не зможе замінити книгу, шелест її сторінок, запах... Саме завдяки книгам я вмію читати і писати, своїх дітей я також бути вчити за до книг - для мене вони незамінні. А ще, я проти тотальної комп*ютеризації - вважаю, що книги мають бути присутні в житті кожної сучасної людини. До того ж, пошук інформації в книгах розвиває увагу та до звикнути до самостійності. Я дуже багато читаю (як електронні, так і паперові книги) - своє життя без цього я не уявляю.

Є на світі моя країна, найчарівніша, як перлина. В моїм серці вона єдина. Це моя Україна». У кожного з нас одна єдина Батьківщина. Перш за все, це те місце, де ми народилися і виросли, яке ні раз і не двічі ми проміряли своїми ногами. По-друге, Батьківщина – це наша рідна країна. Батьківщину змінити неможна, як неможна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. І я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. Для мене такою Батьківщиною є моя рідна Україна. Я дуже люблю свою країну попри те, що може, для кого десь і краще. Я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. І кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірше умов у інших країнах. Та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників. На тлі історії наша країна ще досить молода, тому її майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. Якою ми зробимо нашу Батьківщину, такою вона і буде. Я вважаю, що зараз ніхто не має морального права кидати Україну напризволяще і тікати кудись за кордон. Адже там ми все одно нікому не потрібні і наше життя буде залежати лише від нас самих. А ось рідній Україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо поставити її на ноги зможемо тільки ми. На мій погляд, той, хто іде з країни, зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої Батьківщини. Вони напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого походження, перш за все, намагаються втекти самі від себе. Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших. Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це Україна. Я дуже люблю свою рідну Україну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі і за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі мене не злякають. Я щасливий від того, що народився і живу саме в Україні. Я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. Вийдеш в поле, і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче непідступні стіни. Увійдеш в це жито, і ти майже ховаєшся серед його колосків. І тільки синє небо стає твоїм дороговказом. Така краса милує і заворожує мою душу. У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України. Я тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю для своєї країни все, що від мене буде залежати. Я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти і рости разом з нею. Я щиро вірю в найкраще. А сьогодні я учень і повинен вчитися, щоб у майбутньому принести Україні якомога більше користі.