Життя не стоїть на місці, воно швидко змінюється, удосконалюється. Здавалося б, нові надбання науки і техніки, нові культурні та політичні процеси, нові задачі та напрямки розвитку мали б остаточно відокремити наш час від минулих століть, поховати те, що було, під попелом літ. Однак насправді минуле ніколи не загине, не порине у забуття, бо у кожного народу, у кожної країни є дуже цінне, що ніколи не зміниться, не зникне культура, традиції, звича б мислення та життя. Це міст, який з'єднує наше минуле та наше майбутнє. Традиції та звичаї змінюються з часом, набуваючи нових, сучасних рис, позбавляючись забобонів і застарілих деталей. Але наша культура була і залишається індивідуальною, особливою, не схожою на культуру інших народів та країн.
1) Мов маленький м’ячик, Висить, а не скаче, Рум’яне, гладеньке, На смак солоденьке. (Яблуко) 2) Дерев’яний та довгенький, Маю носик я гостренький. На білому слід лишаю, Усіх діток потішаю. (Олівець) 3) Як навколо об’їси – Серединки не проси. Ми такі гостинці: Дірка в серединці. (Бублики) 4) Б’ють мене ціпами, Ріжуть мене ножами; За те мене отак гублять, Бо всі мене дуже люблять. (Хліб) 5) Народився із землі, Зарум’янивсь на вогні. І з’явився на столі До борщу тобі й мені. (Хліб) 6) Я росла в темній темниці, Як зросла— взяли в світлиці, З мене шкуру всі деруть, Мене варять, мене труть, Пироги з мене печуть. Відгадайте, хто ж я є, І назвіть ім’я моє. (Картопля) 7) Кинув не палку, піймав не галку, Скубу не пір’я, їм не м’ясо. (Риба) 8) Мене б'ють, колотять, перевертають, ріжуть. Я все терплю й всім добром плачу. (Земля)
Життя не стоїть на місці, воно швидко змінюється, удосконалюється. Здавалося б, нові надбання науки і техніки, нові культурні та політичні процеси, нові задачі та напрямки розвитку мали б остаточно відокремити наш час від минулих століть, поховати те, що було, під попелом літ. Однак насправді минуле ніколи не загине, не порине у забуття, бо у кожного народу, у кожної країни є дуже цінне, що ніколи не зміниться, не зникне культура, традиції, звича б мислення та життя. Це міст, який з'єднує наше минуле та наше майбутнє. Традиції та звичаї змінюються з часом, набуваючи нових, сучасних рис, позбавляючись забобонів і застарілих деталей. Але наша культура була і залишається індивідуальною, особливою, не схожою на культуру інших народів та країн.
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке.
(Яблуко)
2) Дерев’яний та довгенький,
Маю носик я гостренький.
На білому слід лишаю,
Усіх діток потішаю.
(Олівець)
3) Як навколо об’їси –
Серединки не проси.
Ми такі гостинці:
Дірка в серединці.
(Бублики)
4) Б’ють мене ціпами,
Ріжуть мене ножами;
За те мене отак гублять,
Бо всі мене дуже люблять.
(Хліб)
5) Народився із землі,
Зарум’янивсь на вогні.
І з’явився на столі
До борщу тобі й мені.
(Хліб)
6) Я росла в темній темниці,
Як зросла— взяли в світлиці,
З мене шкуру всі деруть,
Мене варять, мене труть,
Пироги з мене печуть.
Відгадайте, хто ж я є,
І назвіть ім’я моє.
(Картопля)
7) Кинув не палку, піймав не галку,
Скубу не пір’я, їм не м’ясо.
(Риба)
8) Мене б'ють, колотять, перевертають, ріжуть. Я все терплю й всім добром плачу.
(Земля)