Переписати речення та підкреслити означення. Нарешті скінчилася холодна затяжна Зима. Настали теплі весняні дні. Цікаво гуляти на вулиці та ігати за пробудженням живої природи. Сніговий покрив розтанув, тому всюди багато калюж. Можна пускати по них паперові кораблики, уявляючи себе капітаном. А як приємно надіти гумові чоботи та вільно ходити калюжах! Це одне з найулюбленіших дитячих задоволень. А як гарно в шкільному саду! На вишнях і яблунях розпустилися білі й рожеві квіти. На берізках з'явилися зелененькі запашні листочки.

Неодноразово ми згадуємо про те, як в меншому віці нас змушували виконувати уроки. Тоді наша психологія зовсім відрізнялася від сьогоднішнього. Можливо тому, що тоді не вистачало розуму на те, щоб зрозуміти важливість навчання. Згодом до людини, уже сформованої психологічно, доходить, що без знань у світі не вижити. Але питання в тому, коли до людини доходить це твердження. Ось і тут спрацьовує самовиховання, адже ніхто не змусить тебе навчатись, поки ти сам не зрозумієш для чого воно тобі. Хтось вчасно береться за голову, плануючи своє майбутнє, а хтось пізно.І діло навіть і не в навчанні.Навчання - це тільки приклад. Така схема працює і в других сферах людських відносин.
Найголовніша мета в тому, аби доказати, що самосвідомість і самовиховання головна запорука успіху. Тільки самосвідомість людини допомагає їй в майбутньому. А без самовиховання самосвідомості не може бути.

Я зараз знаходжуся в тому віці, коли мені ще важко назвати себе дорослим, але я вже і не дитина. Мене ще не торкнулися дорослі проблеми, хоча я часто замислююся, ким буду, як складеться моє життя, але і у футбол, і в баскетбол я із задоволенням пограю, забуваючи, що зростом майже наздогнав батька. Іноді мені страшенно не хочеться дорослішати. Я розумію, що поки батьки піклуються про мене, я — вільний. Моя претензія на самостійність все ж таки більше дитяча. Мені жахливо шкода бачити утомлену маму і отця, що постійно затримується на роботі. І я думаю: невже для цього я росту, для втоми, вічної гонки за кимось і чимось. І у мене колись буде сім'я, і я так само, як і мої батьки, з легкою приреченістю виконуватиму свій обов'язок перед близькими. Я розумію, що це неминуче, я — створення природи зі своєю біологічною програмою. Моє завдання — рости і вчитися. Потім навчати і вирощувати своїх дітей. Я поки не знаю, ким я буду! Принаймні мама іноді називає мене телепнем і шибеником. А чому? Тому що я люблю малювати, і весь час витрачаю на це заняття? Може, я стану мультиплікатором і будуть у мене мультфільми не гірше, ніж у Гарі Бардіна або Уолта Діснея! А якщо я стану двірником, то що поганого в цій професії? Коли вулиці брудні, чомусь всі згадують про двірників, а коли виблискують чистотою — це професія непомітно опускається в розряд невдалих. Чому? Адже робота їх дуже цінна і потрібна. Дорослі, як мені здасться, багато придумали собі проблем, яких би можна було уникнути. Вони залежні від чужої думки, заздрості, стороннього втручання в їх проблеми їм потрібно бути трохи вільніше і незалежніше. Може, я і не маю рації, підросту, занурюся в світ соціальних умовностей і стану «сірою мишкою». Але я прагнутиму відстоювати свою точку зору завжди, відступати можуть слабкі і бездарні. Хоча про бездарність теж можна посперечатися! Дивлюся на своїх однокласників і думаю, ну звідки у двієчника Іллі Теплова така тяга до фотографії? Він скрізь ходить з фотоапаратом і кадрі вибирає цікаві та дуже вдалі. А Мишко Рясний! «Тоне» в англійській мові, а електропроводку знає, як свої п'ять пальців! Наталка Ягідна — стриже всіх охочих і робить такі зачіски, що позаздрять голлівудські зірки. У нас немає в класі тієї «сірості», яка з'являється в житті. Всі цікаві і здатні. Я не можу заглянути в майбутнє і сказати, що там буде: радість, печаль, туга, турботи? Але упевнений, що батьки і мої, і друзів теж про щось мріяли, щось зробили в житті, адже є ми, які їх любимо. У мене є величезне бажання затриматися в своєму віці, накопичити більше позитивних емоцій, щоб до кінця мого життя їх вистачило не тільки на мене.