Перепишіть афоризми, підкресліть граматичну основу, вкажіть види підметів та присудків та х вираження. Щастя дістається тим, хто багато працює. (Леонардо да Вінчі) Лю­дина стає людиною тільки серед людей. (Й. Бехер) Двоє можуть вряту­вати одне одного там, де один гине. (О. Бальзак) Ніхто не може суди­ти про інших, доки не навчиться судити про себе самого. (И.-В. Ґетпе) Найважча професія — бути людиною. (Хосе Марші) Жити — це зна­чить дихати, це значить діяти. (Ж.-Ж. Руссо) Поведінка — це дзерка­ло, у якому кожен показує своє обличчя. (Й.-В. Ґетпе)

-Привіт ! Тобі сподобалася виставка про  промислового виробництва ?
-Привіт ! Дуже сподобалася , хотілося б повторити похід до музею  українського ремесла ...
-Ти знала , що Ремесло було високо розвинуте в античних містах Північного Причорномор'я.За княжої доби міські ремесла відрізнялися від складнішим характером виробництва і вищою якістю виробів. У великих містах існувало вже бл. 60 ремісничих фахів
- Звідки ти стільки знаєш ?
- Я в бібліотеці позичила книгу про українські ремесла . Бо в музеї мене зацікавило звідки і як тодішні люди його виготовляли .
- Зрозуміло . Хороша книга ? 
- Звісно. Дуже цікава і захоплююча .
- Ну гаразд піду і я у бібліотеку візьму і собі таку саму .Бувай можливо ще побачимося .
- Дозустричі ! 

Ігор був добрим, розумним і доброзичливим хлопцем. Тому те, що він побачив у сусідському дворі, коли приїхав з міста до тітки Олі, дуже схвилювало й обурило його: "Рудий хлопець такого ж віку, як і він сам, стьобав лозиною рябе цуценя, тягаючи його по саду за шнурок". Хлопчикові шкода стало цуценяти, і він обміняв його на свої іграшки. Тимко, колишній власник цуценяти, уважав Ігоря дурнем, але після розмови з ним зрозумів, що той хоча й був міським жителем, добре розумів природу та знався на різних прикметах. Цуценя Ігор полюбив одразу всім серцем: нагодував його молоком, зробив для нього хатку, трави намостив, щоб м'яко було спати песикові, А кличку дав йому Вірний, адже "він не раз чув від батька, що собака – вірний друг людини".Через два тижні собача не можна було впізнати: "Шерсть на ньому блищала, лапи вирівнялися, стали пружні та рівні". Тепер вони, як справжні друзі, разом гралися в м'яча, плавали, ходили до лісу й навіть у крамницю. Песик був дуже розумний і слухняний, любив свого хазяїна, та й Ігор прикипів до нього всім серцем. Дуже хлопець переживав, коли його друг захворів, був журний і тихий. Бачачи таку любов свого сина до песика, мати попередила Ігоря: "Невже ти думаєш, що я візьму твоє цуценя в місто? Краще відвикай од нього або віддай комусь".Сподобався Вірний і батькові Ігоря, бо песик був дуже розумний, кмітливий і сміливий. А Тимко заздрив хлопцев гаючи через паркан за Вірним і не розуміючи, чому його Тарзан "завжди опускав хвоста, не вмів плавати й ніяк не міг зіп'ятись на задні лапи". І як він міг проґавити такого гарного собаку? А секрет був зовсім простий: треба було любити своє цуценя, що й робив Ігор, а Вірний відповідав йому взаємністю. Тимка ж песик не любив і на його вмовляння не піддавався.Але ось настав час від'їзду Ігоря до міста: дуже важко йому було прощатися із собакою, серце стукотіло, а в душі пекло вогнем. Як залишити друга? Та батьки не хотіли брати песика в місто. Але коли машина вже поїхала, Вірний вихором полетів з тітчиного двору: "Він щодуху мчав вулицею, нюхаючи землю, де ще залишилися сліди машини". А Ігор сидів у машині та гірко плакав, батьки були занепокоєні. Аж раптом хлопчик побачив Вірного, який летів шляхом: "...Він мчав уперед, до машини, яка зупинилася посеред дороги, до машини, яку він так довго доганяв і яка везла найкращу у світі людину – Ігоря!"