Перепишіть. Підкресліть у кожному реченні граматичні основи. З'ясуйте вид підрядних частин.
1) Чи бачив ти, як дихає земля?
2) А сонечко неначе запитало, чи тепло у душі моїй сьогодні.
3) Не буду я питати, чому за літом дні холодні йдуть.
4) Розпитаю, як справи у сосен, у звірів і птиць.
5) Який великий світ, не можуть знати ні космонавти, ані дипломати.
ответ Прежде всего вспомним, что к личным местоимениям относятся я, мы, ты, Вы, он, она, оно и они.
Падежные вопросы к одушевленным предметам совпадают в винительном и родительном падежах, эти падежи отвечают на вопрос кого?Чтобы не запутаться с падежами, в которых стоят личные местоимения, можно воспользоваться довольно простым Взять какое-нибудь "контрольное" имя существительное, например, первого склонения, и подставить его в предложение вместо личного местоимения. У имен существительных первого склонения формы винительного и родительного падежей не совпадают, и зная падежные окончания существительных первого склонения, можно легко вычислить падеж: винительный или родительный.Присвійні прикметники (чий?) творяться по-різному від іменників І і II відмін
Творення присвійних прикметників
Від іменників
І відміни
(назв людей, тварин) Від іменників І відміни присвійні прикметники творяться за до суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи г, к, х, ґ (“хуґа гука”) чергуються із ж, ч, ш, дж: Галя — Галин, Ольга — Ольжин, дочка — доччин, свекруха — свекрушин, Мамалиґа — Мамалиджин.
Суфікс -ін виступає лише після й (на письмі -їн): Марія — Маріїн, Надія — Надіїн, Дар’я — Дар’їн.
В усьому іншому присвійні прикметники повністю зберігають написання іменників, від яких вони утворені (див. Уподібнення приголосних за місцем творення; Вживання м’якого знака): Параска—Парасчин (хоч вимовляємо [парашчин]), невістка—невістчин (хоч вимовляємо [нев’ішчин]), Вутанька—Вутаньчин (перед шиплячим м’який знак зберігається), Маланка — Маланчин.
Від іменників
II відміни
(що позначають загальні і власні назви) Від іменників II відміни присвійні прикметники творяться за до суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов- або -ев- (-єв-):
а) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування
-ів — -ов-:
батько — батьків, батькового, батьковому...;
столяр — столярів, столярового, столяровому...;
б) якщо прикметник утворено від іменника м’якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв) — -ев- (-єв-):
Мусій—Мусіїв, Мусієвого, Мусієвому...;
коваль — ковалів, ковалевого, ковалевому...;
Кайдаш — Кайдашів, Кайдашевого, Кайдашевому...;
тесляр — теслярів, тесляревого, тесляревому...
У називному і знахідному відмінках однини присвійні прикметники мають нульове закінчення: (чий?) батьків, материн.
Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за до суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджолиний, пташиний, орлиний, зміїний, солов'їний; чи суфіксів -ач, -яч: собачий, качачий, телячий, свинячий.
Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.