Перепишіть поданий текст в офіційно-діловому стилі.
я народився 5 грудня 1878 року в містечку білопілля на сумщині. батьківський рід походив з чумаків, материн - з кріпаків. дідусь мій федір кандиба торгував рибою, а батько іван федорович працював на рибних промислах в астрахані, де й втопився у волзі. тоді мені виповнилось 11 років. мати олександра василівна згадувала, що вона “залишилась одна з трьома дітьми і трьома карбованцями в кишені”.
в 4 роки мати навчила мене читати, а згодом прищепила любов до поезії т. шевченка, до ,,кобзаря”, якого я ще малим знав майже на пам’ять. дитинство моє минало серед працьовитих і співучих земляків. навчався я спочатку в початковій школі в рідному містечку, а потім – у двокласному училищі.
зростав я і виховувався на вольовому прикладі матері, природній мудрості дідуся василя, народній пісні і моралі, художній філософії ,,кобзаря” т. шевченка. саме з таким багажем я, п’ятнадцятирічний юнак, вирушив з дому, вступивши до хліборобської школи містечка дергачі, що неподалік від харкова. звичайно, мріяв я і про гімназію, та в матері не було коштів на навчання в ній. щоб протриматись в цій безкоштовній сільськогосподарській школі, я мусив займатися
в 17 років саме в стінах дергачівської хліборобської школи я починаю друкувати свої вірші, писані як російською, так і українською мовами.
у 1903 році мені пощастило стати студентом харківського ветеринарного інституту, а також побувати на відкритті пам’ятника і. котляревському в полтаві. у 1905 році закінчую інститут і працюю ветеринаром у київських різницях, а також беру активну участь у літературному житті.
Що прокляну святого бога,
За неї душу погублю!Знаю, яку бурю дискусій викликали й досі викликають ці слова і в ортодоксів віри, і в атеїстів, і в усіх шанувальників творчості Тараса Шевченка. Втім, це інше питання – про Бога, про святу віру. Тут говоримо про українську національну ідею, зміст якої чимало наших політиків, політологів і різних щирих патріотів і досі з’ясовують.Однак що дивно – навіть не згадуючи при цьому Кобзаря! Хоча цілком очевидно і зрозуміло, що витоки, суть і зміст національної ідеї – це передусім любов до своєї Вітчизни. І не просто любов, а й уболівання за її долю, за свій народ:Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?Актуальність цих рядків, як і загалом поезії Тараса Шевченка, за понад півтора століття не тільки не втрачена, а, навпаки, лише зросла. Адже коли перечитуєш цей та інші вірші, душа крається і болить.Не лише за історію України, а й за її сьогодення. Справді, усім щедра та багата, вона знову розрита-сплюндрована, вкотре пограбована. Тільки вже не чужими, а своїми "копачами".Майже вісімнадцять років, як проголошено незалежність України, а у нас ніяк не закінчиться те ненаситне первісне накопичення, "накопування", "прихватизація", дерибан. Уже чи не вся Україна – як розрита могила, а кінця-краю тому копанню й переділу-рейдерству не видно.А що ж ми, "маленькі українці", одвічні гречкосії? Знову терпимо-потерпаємо – хто здирство "не так тіїх панів, як тіїх підпанків" (Шевченко), а хто й наругу "пропорційної" до них влади.Тепер ледь не в кожного другого власника фірми – тіньовий оборот і свій "трудовий кодекс".У Херсоні голодні робітники, з блідими схудлими обличчями – вже майже півроку без зарплати – захоплюють від безвиході не лише адмінбудівлі заводу, а й місцевої влади. На Київщині, у Бориспільському районі, у селі з красивою назвою Щасливе селяни два роки не можуть повернути вкрадену землю, і жодна влада не до У Криму, в селищі Мирному, вже не стукають у двері господаря з ордером прокурора, а спершу кидають гранату.І куди не поїдеш по Україні – отакі-то тепер "мирні" і "щасливі" міста і села – страшні наші "херсони"! З ким не поговориш – скрізь безгрошів’я, безробіття, безнадія. Хто терпить холод, а хто й голод. Кому ліки ні на що купити, а кому нічим і ніяк дістатись до далекої лікарні.Походами на Київ відстоюють свої права водії, пекарі, аптекарі, малі підприємці. Знову готуються до походу шахтарі. А як "ощасливлює" жителів самої столиці київська міська влада на чолі з Черновецьким, встановивши воістину космічні побори за все на світі – за собак, за кішок, за вхід на цвинтар тощо – ні в казці не розповісти, ні пером описати."Німці такого під час окупації не витворяли", – так тепер кажуть про "рідну" владу старожили Києва.Зрозуміло, не від щасливОтож, коли у ка були й думка, і воля єдині – навіть князь тікав від справедливої кари у Тмутараканські землі.Очевидно, що нам вельми бракує цих принципів народної демократії. Переконаний, що саме вони, доповнені найсучаснішими нормами, і мають стати серцевиною новітньої