Було це одного разу, в країні Української мови. Було в тій країні багато-багато мешканців. Про них знаю усі дітлахи. У самому центрі країни жили Підмет і Присудок. Жили вони у замку. Підмет як голова усіх, годині завжди пихатий, відкликувався на "хто?" і "що?". А присудок завжди за ним, як хвостик бігає і відкликується на "що робить підмет?". Кожен мешканець не дуже поважав присудка за його манери, а був він дуже пихатий, хоть і не займав високого місця. Замок у них був просто величезний, але все-таки його охороняли три могутніх охоронця. Першим із них був Означення, завжди зі всіма або узгоджувався або неузгоджувався. Також поважно відкликався на "який?", "чий?" і "котрий?". Другою була Обставина. Про неї я можу скласти цілий твір, тому що вона мала багато характерів, та відкликалася на багато питань. Третім був Додаток. Він мав дуже погані риси. Деколи він був прямий, а деколи непрямий і звісно як молодший брат Обставини відкликався на багато питань. Біля замку жили самостійні і службові частини мови, але найбільше із них виділялися два брата близнюка: дієприслівник і дієприкметник. Вони завжди були дуже неслухняними. Деколи дієприслівник маскувався під присудка, тому його частенько путали із ним, а його брат близнюк під означення. Коли дітлахи намагалися їх знайти, вони завжди або плутали їх або зовсім не могли найти. А одного разу сталося так, що коли один маленький хлопчик намагався їх знайти, вони сховалися настільки добре що він подумав що їх не існує. Дієприкметник і дієприслівник образилися, після чого їх сам підмет, який був дуже злим. Після цього випадку братики близнюки перестали ховатися, але їх до цих під важко знайти дітлахам. P.S. ору, что за задания пошли...мне такого в школе никогда не задавали)
На покуті, залитій сонцем(означення), під сліпучою синявою неба сидів старий Чумак.
Він, бронзовий і мускулястий(означення), дивився кожному в очі.
Патріарх свого племені, дебелого й рясного(означення).
Щойно прийшовши з роботи, лише скинувши кашкета(дієслово), сидів він під сліпучо-синім небом, тримаючи на руках сонне дитинча.
Воно спало сидячи, припавши солодко зарожевілим личком до ковальського фартуха(дієслово).
Це вона, Галя(іменник).
Руки, намальовані широченними мазками(означення), вражали своєю правдою.
У самому центрі країни жили Підмет і Присудок. Жили вони у замку. Підмет як голова усіх, годині завжди пихатий, відкликувався на "хто?" і "що?". А присудок завжди за ним, як хвостик бігає і відкликується на "що робить підмет?". Кожен мешканець не дуже поважав присудка за його манери, а був він дуже пихатий, хоть і не займав високого місця.
Замок у них був просто величезний, але все-таки його охороняли три могутніх охоронця. Першим із них був Означення, завжди зі всіма або узгоджувався або неузгоджувався. Також поважно відкликався на "який?", "чий?" і "котрий?".
Другою була Обставина. Про неї я можу скласти цілий твір, тому що вона мала багато характерів, та відкликалася на багато питань. Третім був Додаток. Він мав дуже погані риси. Деколи він був прямий, а деколи непрямий і звісно як молодший брат Обставини відкликався на багато питань.
Біля замку жили самостійні і службові частини мови, але найбільше із них виділялися два брата близнюка: дієприслівник і дієприкметник. Вони завжди були дуже неслухняними. Деколи дієприслівник маскувався під присудка, тому його частенько путали із ним, а його брат близнюк під означення. Коли дітлахи намагалися їх знайти, вони завжди або плутали їх або зовсім не могли найти.
А одного разу сталося так, що коли один маленький хлопчик намагався їх знайти, вони сховалися настільки добре що він подумав що їх не існує. Дієприкметник і дієприслівник образилися, після чого їх сам підмет, який був дуже злим.
Після цього випадку братики близнюки перестали ховатися, але їх до цих під важко знайти дітлахам.
P.S. ору, что за задания пошли...мне такого в школе никогда не задавали)