Перепишіть речення, розставте розділові знаки. 1. Занурюючись у незнайомі ситуації і знайомлячись із різними персонажами на сторінках книг людина розширює межі власних поглядів і починає краще розуміти інших людей (з Інтернету). 2. Виробивши з дитинства звичку читати людина сповільнить процес погіршення пам’яті в старості (З підручника).
3. Людство створило себе, і розвиваючись, породило знання, які можна удосконалювати, а не просто запам’ятовувати (Н. Гейман). 4. Письменник пишучи
твори виконує тільки частину роботи сподіваючись що читач прийме подальшу участь у його розумовій діяльності (Й. Гете). 5. Навчаючи ми самі вчимося (Овідій). 6. Дайте мені книжку читаючи яку я б міг згадати свою юність
(В. Малик). 8. Читаючи людина переживає віки (О. Герцен).
ПЕРЕКЛАД
Планета Земля лише мала частина Всесвіту, але це єдине місце, де людські істоти можуть жити.
В даний час наша планета перебуває в серйозній небезпеці. Кислотні дощі, глобальне потепління, забруднення повітря і води, перенаселеність - це проблеми, які загрожують життю людини на Землі.
Хто винен у катастрофі? Відповідь ми всі. Наші ліси зникають, тому що вони вирубуються або спалюються. Якщо ця тенденція збережеться, то в один прекрасний день у нас не буде достатньо кисню, щоб дихати.
Моря знаходяться в небезпеці. Вони заповнені отрутою: індустріальні та ядерні відходи, хімічні добрива та пестициди. Середземномор'ї вже майже мертво; Північне море наступне. Аральське море знаходиться на межі вимирання. Якщо нічого не робити, якось нічого не зможе жити у відкритому морі.
Яка пречудова весна!
Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень
на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він
дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно
похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.
Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу
й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний
постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів
звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,
машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього
можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.
Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя
на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні
неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну
глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.
Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі
йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,
він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…
У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,
підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались
перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не
втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван
думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в
найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих
дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям
неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов
зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою
весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.