Перепишіть речення, у виділених словах позначте префікси. 1. Розквітне щедро наше рідне слово (І. Шевченко). 2. Із бла- киті й колосків в небі прапор наш розцвів (Н. Бондаренко). 3. Не розірвать з життям мого єднання (В. Сосюра). 4. Розійшлися журні мислі, не туманять мого чола! (За П. Грабовським). 5. Розіллявся Тихий Дунай, ще й бистрая річка (Народна творчість). 6. І сивий дуб від жару розімлів (А. Малишко).
1. Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна.
2. Вражений небаченим видовищем, хірург прикіпів до місця.
3. Утомлений душею, він пішов не на поле, а в ліси.
4. Край моря сонце золотить укриті лісом гори.
5. Роботу, відкладену на потім, прокленуть нащадки.
6. Дерево, посаджене у горщик, не дуже й розростається.
7. Біля крашанок стають дві малі й пухкі пасочки, зготовлені на курячих яйцях.
8. На столі - дерев’яні ложки, политі блискучою поливою.
9. Намальовані вправною рукою вишні червоніють на делці кожної ложки.
10. На рушник лягають крашанки, фарбовані в цибулинні.
На мою думку, правильне і перше, і друге твердження. Адже справжній друг має і допомагати, і радіти за тебе. Та якщо у тебе все-таки є такий чудовий друг, то теж потрібно намагатися дотримуватися цих правил. Бо той, хто не до в тяжку хвилину, той автоматично перестає бути другом. А якщо не радіти за чужі успіхи, то зі сторони може здатися, що ти просто заздриш.
І тут ми плавно переходимо до заздрості. Те, шо заздрити не можна, знає кожен. Та от чи справді він ніколи не заздрить? Ще краще усі знають, що у дружбі заздрощам не місце. А як щодо товаришів - вони ж не друзі. Але все-таки заздрити не можна нікому - навіть незнайомим людям, не кажучи вже про товаришів та найкращих друзів.