Перепишіть речення й розставте розділові знаки. Побудуйте схеми речень і визначте види підрядних частин. 1. Життя – такий напій що не відірвеш уст.
2. Так стане гірко що не зміг я перейняти літо хмелем.
3. Тарас був такий охлялий що ледве ноги волік.
4. А чи сумуєш ти від того що в нас в садку не¬має пташок співучих, не чуть пісень сріблястих про ночі зоряні про сонце про кохання?
5. Обмеження сфер де викорис¬товується національна мова приводить до знекровлен¬ня культури.
6. Що за літо заробить Мотря за те зиму й проживуть.
7. І здається малому що там — край світу.
8. Глуха тривога стукає в серце наче хоче туди увійти.
9. Там де три горм зійшлися стоїть хатка.
Щастя і горе, радість і смуток - усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові.
"Яке щастя!" - і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного. Це все ще попереду, а сьогодні - зелений моріжок, лагідні руки мами, барвисті метелики, що розважають і бавлять маленьку людину.
"Яке там щастя!" - і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долоні, що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багато довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожну копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось... Рідні діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї... Тепер ось - доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила.
"А щоб тобі щастя не було!" - і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить зловісно й страшно. Найтемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх.
Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.
Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:
- вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); альфа й омега (початок і кінець); сади Семірачіди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана людина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);
- крилаті вирази українських письменників: Хіба ревуть воли, як ясла повніа? (Панас Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Гяібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Борітеся - поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина);
- переклади видатних людей: Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Народжений плазувати літати нездатний (М. Горький);
-переклади крилатих виразів російських письменників: Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться (М. Гоголь); Сидіння між двома стільцями (М. Салтиков-Щедрін); Промінь світла у темному царстві (М. Добролюбов); Герой нашого часу (М. Лєрмонтов):
- переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути (В. Шекспір): Усі жанри прекрасні, крім нудного (В. Вольтер): Синій птах (М. Метерлінк); Машина часу (Г. Уеллс);
- біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока: Прощайте ворогам вашим; Маслинова гілка: Мафусаілів вік; Співати Лазаря; Книга за сімома печатями.