Ліна Костенко Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно, и яка це була нагорода—священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніх- давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед сустльством. Ti перші сипалися щедро, і часто з рук неправедних. Tі другі завжди приходили з запізненням, а часом і посмертно. Досить згадати хоча б трьох славетних поетів-Данте, Петрарку і Торквато Тассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим вінком на голові. Важко собі уявити цкю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був Увінчаний цим лавровим вінком, це прималював йому Рафаель, вже на посмертному портреті. Петрарка теж такі не дочекався гідного визнання. 1 з гніву, з образи за поезію, за поетів він сам собі поклав на свою втомлену голову лавровий вінок - не з марнославства, а щоб не була понижена в очах людства велич поетичного генія. Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому, вже мертвому, поклали на груди. Така сумна історія найславетніших лауреатів, то що вже казати про тих, що не сягнули іхньої слави, хоч і мали талант і працювали подвижницьки для своїх народів? Лаври здавна вважалися символом перемоги і слави. Була навіть легенда, що в лавр не може вдарити блискавка. Але в голови поетів завжди били всі громи і блискавки всіх суспільних нещасть. Недарма Ярослав Iвашкевич сказав у одному вірші, що доля плете поетові два вінки. Тобто —лавровий і терновий. Далі в процесі гірких еволюцій людства на поетів одягали і солдатську шапку, і арештантську робу, і стріляли му спину, і ставили чобіт на груди. Вдосконалювалась також і система заохочень. I все глибшою робилася прірва між двома типами поетів, особливо помітна в наш час. Ще зовсім недавно про це я писала: «Буває час орлів, а нині pізне птаство. 3 державної руки сипнули ім пшона». Відцвірінькали, і настав грізний час-блискавка вдарила у фальшиві лаври, і вони обсипалися із суєтних голів.
У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол. Ці словах Козьми Пруткова образно визначають роль дружби в людських стосунках
У первісному суспільстві була принципово непорушною, а права та обов’язки друзів мали суворо відповідати традиції. Пізніше дружба базується на спільності інтересів.
Дружба ушляхетнює життя, її шанували і звеличували древні мислителі. Аристотель стверджує, що дружба — найнеобхідніша для життя: адже ніхто не воліє жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства. Дружба не тільки неоціненна, а й прекрасна. Ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів. Мати багато друзів — це чудово, а деяким навіть здається, що бути хорошою людиною і другом — це те саме.
Надзвичайно високо оцінюється дружба в українській культурі й ментальності. Розкриваючи велику силу дружби, Григорій Сковорода наводить слова Плутарха. Про те, що дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи й чарівності, а й зменшує страждання, і Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб усе було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить у дружбу. Сковорода навчав бути обачливим у виборі друзів.
Нині, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не вистачає часу для спілкування й телебачення подекуди замінює людські стосунки, — чи актуальні питання глибоких, відданих, дружніх взаємин?
Звісно, час вносить свої корективи, але такі поняття, як дружба, любов, завжди залишатимуться найвищими цінностями.
У психології поняття «дружба» визначають як стійкі індивідуально-вибіркові міжособистісні стосунки, що характеризують взаємну прихильність їхніх учасників, взаємні очікування відповідних почуттів і надання переваги комусь з-поміж інших.
Дружба вимагає дотримання її неписаного «кодексу», що передбачає необхідність взаєморозуміння, відвертості й щирості, активну взаємодо взаємний інтерес до справ і переживань іншого, щирість і безкорисливість почуттів. Серйозні порушення цих правил призводять або до припинення дружби, або до поверхових приятельських стосунків, або навіть до перетворення дружби на її протилежність — ворожість.
Найбільшої інтенсивності дружба досягає в юнацькі роки та в період ранньої зрілості, коли відзначається виняткова важливість відносин з друзями.
ДРужба дає змогу висловити Потаємні почуття, які переповнюють людину, та знайти підтримку тих, хто поділяє ці думки й почуття.
Отож справді, як стверджує українське прислів’я, людина без друзів — що дерево без коріння.
Зробити з тесту переказ.
Ліна Костенко Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно, и яка це була нагорода—священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніх- давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед сустльством. Ti перші сипалися щедро, і часто з рук неправедних. Tі другі завжди приходили з запізненням, а часом і посмертно. Досить згадати хоча б трьох славетних поетів-Данте, Петрарку і Торквато Тассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим вінком на голові. Важко собі уявити цкю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був Увінчаний цим лавровим вінком, це прималював йому Рафаель, вже на посмертному портреті. Петрарка теж такі не дочекався гідного визнання. 1 з гніву, з образи за поезію, за поетів він сам собі поклав на свою втомлену голову лавровий вінок - не з марнославства, а щоб не була понижена в очах людства велич поетичного генія. Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому, вже мертвому, поклали на груди. Така сумна історія найславетніших лауреатів, то що вже казати про тих, що не сягнули іхньої слави, хоч і мали талант і працювали подвижницьки для своїх народів? Лаври здавна вважалися символом перемоги і слави. Була навіть легенда, що в лавр не може вдарити блискавка. Але в голови поетів завжди били всі громи і блискавки всіх суспільних нещасть. Недарма Ярослав Iвашкевич сказав у одному вірші, що доля плете поетові два вінки. Тобто —лавровий і терновий. Далі в процесі гірких еволюцій людства на поетів одягали і солдатську шапку, і арештантську робу, і стріляли му спину, і ставили чобіт на груди. Вдосконалювалась також і система заохочень. I все глибшою робилася прірва між двома типами поетів, особливо помітна в наш час. Ще зовсім недавно про це я писала: «Буває час орлів, а нині pізне птаство. 3 державної руки сипнули ім пшона». Відцвірінькали, і настав грізний час-блискавка вдарила у фальшиві лаври, і вони обсипалися із суєтних голів.
У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол. Ці словах Козьми Пруткова образно визначають роль дружби в людських стосунках
У первісному суспільстві була принципово непорушною, а права та обов’язки друзів мали суворо відповідати традиції. Пізніше дружба базується на спільності інтересів.
Дружба ушляхетнює життя, її шанували і звеличували древні мислителі. Аристотель стверджує, що дружба — найнеобхідніша для життя: адже ніхто не воліє жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства. Дружба не тільки неоціненна, а й прекрасна. Ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів. Мати багато друзів — це чудово, а деяким навіть здається, що бути хорошою людиною і другом — це те саме.
Надзвичайно високо оцінюється дружба в українській культурі й ментальності. Розкриваючи велику силу дружби, Григорій Сковорода наводить слова Плутарха. Про те, що дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи й чарівності, а й зменшує страждання, і Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб усе було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить у дружбу. Сковорода навчав бути обачливим у виборі друзів.
Нині, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не вистачає часу для спілкування й телебачення подекуди замінює людські стосунки, — чи актуальні питання глибоких, відданих, дружніх взаємин?
Звісно, час вносить свої корективи, але такі поняття, як дружба, любов, завжди залишатимуться найвищими цінностями.
У психології поняття «дружба» визначають як стійкі індивідуально-вибіркові міжособистісні стосунки, що характеризують взаємну прихильність їхніх учасників, взаємні очікування відповідних почуттів і надання переваги комусь з-поміж інших.
Дружба вимагає дотримання її неписаного «кодексу», що передбачає необхідність взаєморозуміння, відвертості й щирості, активну взаємодо взаємний інтерес до справ і переживань іншого, щирість і безкорисливість почуттів. Серйозні порушення цих правил призводять або до припинення дружби, або до поверхових приятельських стосунків, або навіть до перетворення дружби на її протилежність — ворожість.
Найбільшої інтенсивності дружба досягає в юнацькі роки та в період ранньої зрілості, коли відзначається виняткова важливість відносин з друзями.
ДРужба дає змогу висловити Потаємні почуття, які переповнюють людину, та знайти підтримку тих, хто поділяє ці думки й почуття.
Отож справді, як стверджує українське прислів’я, людина без друзів — що дерево без коріння.