Пересказ текста. 7 абзаца, по пару предложений. 50 . такий день ясний, сонячний! на небі жодної хмарки, а земля вся парує, і над полем мерехтить марево. але видно далеко-далеко. вітер теплий пригортається до свіжих стрілок трави. весняна рослина хутчіше пнеться з землі до сонця. з далекої блакитної височини розливаються пісні жайворонків. жайворонки вже спарувались і шукають собі затишне містечко для гнізда. десь під горбиком, у прихованій ямці, ось-ось з’являться перші сіренькі яєчка. парами літають жовтогруді вівсянки і, вчепившись за гілочку, співають свою немудру пісеньку. іду поволі широким, ще сіруватим ланом. у ярку на пригріві трава зеленіша, хоч на дні ще лежать рештки сивого снігу. а, здоров, сон-цвіту! фіолетова зірка, з жовтою цяткою в центрі. я нахиляюсь над перпіою весняною квіткою. вона розкрила перед сонцем свої пелюстки. а листя майже немає — усе заросло волохатими волосинками, що рятують квітку від холоду. на ніч у квітки закриваються пелюстки, і їй не страшно навіть колючого морозу. поруч буйно розквітли проліски. і ряст тут-таки притулився, він зацвіте через день-два. фіалка викинула перші листячка і стрілку майбутньої квітки. а далі й не встежиш, як почнуть щодня розквітати весняні квітки. о, щось дзвенить над нами. це петляє в повітрі невеликий смугастий джміль. уперше пробує крила після зимового сну. ось він опустився на сон-квітку. заклопотано висосує теплий солодкий сік. а вгорі в’ється жовтий метелик, виблискуючи на сонці крильцями. над кожною квіткою пурхають комахи. їм весело і тепло після сну. сон-квітка зацвіла — уже на щире тепло йдеться! (о. копиленко; 230 сл.)
Моя мама – найкраща мама у світі. І її руки випромінюють добро та світло. Колись вони сповивали мене і гойдали. А потім допомагали робити перші кроки. Вони заспокоювали мене, коли щось не виходило. Потім мамині руки перший раз збирали мені портфелика до школи. Мама тримала мене за руку, коли вела у перший клас.
Коли я хворію, мама обов’язково пригорне мене до себе, приголубить. Вона робить мені гарячий цілющий чай, приносить ліки. Ії ніжні руки, мабуть, вміють лікувати, і скоро я вже одужую.
Мамині руки трудящі, вони не знають спокою. Ці руки дуже рідко відпочивають. З ранку до вечора вони трудяться: на роботі, вдома. Своїми добрими руками мама готує нашій родині смачні сніданок, обід та вечерю. Вона турбується про нас не тільки словом, але й справами. Я навіть знаю слова з пісні, що присвячені маминим рукам: «Мамині руки - колиска моя. Хліб у долонях, що сонцем сія».
Ми не завжди цінуємо все, що для нас робить мама. Часом ми не слухаємося її, погано себе поводимо, або забуваємо подякувати за її турботу. Але дар від маминих рук – найдорожчий у світі. І про це потрібно пам’ятати. Дуже важливо віддячувати мамі за ласку її добрих рук. Можна до й по господарству, власноруч змайструвати для неї подарунок, принести їй якісь солодощі. Можна навіть просто підійти та поцілувати її теплі руки. І сказати слова подяки.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.