ПЕРЕЗАЛИВАЮ ЭТОТ ВО РАЗ ШЕСТОЙ В КОНЦЕ КОНЦОВ!
1.Поділіть висловлювання на мікротеми.
2.З’ясуйте тип мовлення.
Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев’януча окраса його духовної культури. Здається, усю мудрість обдарування, усю красу і благородство душі, усю ніжність і ласку, увесь високий і гордий політ думки та натхнення вклали протягом століть у свої пісні легіони безіменних народних співаків і поетів. Тому, сповнені юної зваби, безсмертно ширяють пісні над українськими легко залітаючи на крилах мелодії за межі рідного краю. Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця, підносити настрій, окрилювати бажання, надихати у праці, розраджувати в горі, тамувати душевні болі, множити сили в боротьбі. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і свято, старі й молоді звертаються при найрізноманітніших життєвих нагодах і душевних зворушеннях. У ній повсякчас можна почути рідний серцю голос батьківщини , уловити відлуння своїх інтимних почуттів та затаєних дум , золотий промінь надії, слово мудрої поради і тихої маминої ласки супроводжуючи народне життя, у щоденному побуті й на історичних шляхах пісня обіймала весь багатогранний світ людини.Народна пiсня – це найцiннiше що є в нас.Вона душа i серце народу. Українська пісня… Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою.Українці — це саме та нація, яка зростала на своїх піснях, яка вкладала в їх слова усі переживання, душевні потрясіння, все те, що не могла забути. Недарма ж говорять, що українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його мова.
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
Объяснение: