PIBILE Виконайте завдання 7 на спеціально відведених рядках. 7. Складіть твір-мініатюру/діалог «Про що я хотів(-ла) би розпитати свого прапра- прадіда (або далекого нащадка)», використовуючи речення з прямою мовою.
Я як і багато інші, ставлюся до стареньким і стареньким з повагою. Це наше минуле, їх не можна не поважати! Скільки в них знань, мудрості. Адже бувають люди, точніше навіть нелюди, що без поваги ставляться до людей старше них самих! Люди без виховання, без совісті. Ви бачили коли небудь групи підлітків, що знущаються над тією чи іншою бабусею? А таких випадків дуже багато! Батьки, які не дали правильного виховання, парою винні не менше своїх же дітей! Я зневажаю таких людей, більше того, я їх засуджую за таку поведінку. Кожна старенька, в не залежності ветеран вона чи ні, гідна поваги! Я ставлюся до літніх людей шанобливо. Вони минуле покоління яке тепер потребує турботи! Не суди мене, натхнення немає, писала особисто.
Сильний дух українського народу Ми вже неодноразово переконуємося, що український народ сильний, витривалий, колоритний, щирий та талановитий. Хоч немало випало нещастя на нього, він жив і продовжував своє існування, адже тільки люди, які мають український дух, дійсно міцні душею. Народ України пережив такі страшні події, як Коліївщина, Паліївщина, битву під Берестечком та багато інших заворушень, які тільки закаляли націю. Варто згадати масові репресії, які все одно не зламали сильні душі. Голодомор знищив багатьох, але ми досі одна нація. Значною подією для всіх стала перемога у Великій Вітчизняній війні, що довела силу і незламність суспільства. Головну роль в такі миті грали письменники, які окрилювали народ, відволікали його від проблем та труднощів. І саме завдяки цьому ми не зникли. У нас є традиції, культура, міфи та багато інформації від предків. Ми можемо зватися народом, так як у нас є мова, ми живемо в одній країні – Україні. А з 24 серпня 1991 року ми можемо зватися незалежними та вільними громадянами країни. І не було б цього життя, якби не народ, який робив повстання, хотів, аби ми зараз жили у щасливій країні. Франко, Шевченко, Українка – ці письменники як зорі світили народу. “Вічний революціонер…”– писав гімн для народу Франко. ” Борітеся – поборете…”–відчайдушно кричав Шевченко. “Повстанем, бо душа повстане…”– свідчила Леся Українка. Народ жив, адже у нього були мотиватори. Так само й зараз. Ми творимо, працюємо, живемо, адже в кожного з нас є люди, які спонукають ставати кращими. Література та культура не вмре, поки є народ. Ми маємо вірити в себе. Народ має неписане правило: ми – єдина сім’я, зі спільними проблемами, турботами, щастям, яке повинні розділяти. Без щоденної підтримки вижити неможливо. Український народ вважається найдобрішим та найдружнішим ще з давніх-давен. І цю цінність, цю ідею треба нести з покоління в покоління
Адже бувають люди, точніше навіть нелюди, що без поваги ставляться до людей старше них самих! Люди без виховання, без совісті. Ви бачили коли небудь групи підлітків, що знущаються над тією чи іншою бабусею? А таких випадків дуже багато! Батьки, які не дали правильного виховання, парою винні не менше своїх же дітей!
Я зневажаю таких людей, більше того, я їх засуджую за таку поведінку.
Кожна старенька, в не залежності ветеран вона чи ні, гідна поваги!
Я ставлюся до літніх людей шанобливо. Вони минуле покоління яке тепер потребує турботи! Не суди мене, натхнення немає, писала особисто.
Ми вже неодноразово переконуємося, що український народ сильний, витривалий, колоритний, щирий та талановитий. Хоч немало випало нещастя на нього, він жив і продовжував своє існування, адже тільки люди, які мають український дух, дійсно міцні душею.
Народ України пережив такі страшні події, як Коліївщина, Паліївщина, битву під Берестечком та багато інших заворушень, які тільки закаляли націю. Варто згадати масові репресії, які все одно не зламали сильні душі. Голодомор знищив багатьох, але ми досі одна нація. Значною подією для всіх стала перемога у Великій Вітчизняній війні, що довела силу і незламність суспільства. Головну роль в такі миті грали письменники, які окрилювали народ, відволікали його від проблем та труднощів. І саме завдяки цьому ми не зникли. У нас є традиції, культура, міфи та багато інформації від предків. Ми можемо зватися народом, так як у нас є мова, ми живемо в одній країні – Україні. А з 24 серпня 1991 року ми можемо зватися незалежними та вільними громадянами країни. І не було б цього життя, якби не народ, який робив повстання, хотів, аби ми зараз жили у щасливій країні.
Франко, Шевченко, Українка – ці письменники як зорі світили народу. “Вічний революціонер…”– писав гімн для народу Франко. ” Борітеся – поборете…”–відчайдушно кричав Шевченко. “Повстанем, бо душа повстане…”– свідчила Леся Українка. Народ жив, адже у нього були мотиватори. Так само й зараз. Ми творимо, працюємо, живемо, адже в кожного з нас є люди, які спонукають ставати кращими. Література та культура не вмре, поки є народ.
Ми маємо вірити в себе. Народ має неписане правило: ми – єдина сім’я, зі спільними проблемами, турботами, щастям, яке повинні розділяти. Без щоденної підтримки вижити неможливо. Український народ вважається найдобрішим та найдружнішим ще з давніх-давен. І цю цінність, цю ідею треба нести з покоління в покоління