Настояна на терпких травах, снується вереснева, лагідна тиша. Рання осінь уже починає прясти сріблясте павутиння, губить білі пасма на левадах.Небесна блакить стає ніжно-шовковою, здіймається все вище й вище, і по ній вже пролітають ранніми ранками журавлині ключі.Зацвітають квіти осені, уже запалали червоні кострища жоржин побіля хат, майорять розмаїттям по-дівочому соромливі айстри, палахкотить ніжним жаром пелюсток вогниста сальвія, ще квітують рожеві і пурпурові мальви на високих стеблах, виграючи своїми дзвіночками тихий реквієм літу.У густій кроні кленів уже хтось бризнув ніжною позолотою, але вони ще не здаються осені, киплять зеленим соком. Задумливі берези вплітають у свої ніжні коси жовтогарячі кісники. Тільки сосни стоять зелені, тисячами, мільйонами голочок чи небесний шовк, розливаючи терпкий запах живиці.Вереснева благодать. Чудова пора зрілості. Ясна прозорість. Заколихана тиша. Услід за нею починається пора тихої зажури, пора бабиного літа (За І. Цюпою, 134 сл.).