План до статьи Форма викладу думок залежить від того, з якої нагоди пишеться лист. Так, для листа-співчуття його автор знайде не тільки
відповідні слова, а й певні синтаксичні конструкції, і все це в комплексі буде спрямоване на те, щоб якось розрадити людину в її біді.
Написавши дату, автор звертається до людини, якій адресує
листа. Залежно від змісту, а також від ступеня близькості між
тими, що листуються, у звертанні вживають різні епітети:
шановний, вельмишановний, високоповажний, дорогий та ін.
Іменник, що означає людину, до якої звертаються, має стояти в
кличному відмінку: брате, сестро, мамо, Іване, Галино, Іване
Петровичу. Якщо звертання виражене сполученням імені й по
батькові, то обидва слова вживаються в кличному відмінку: Іване Петровичу, Галино Дмитрівно. Коли ті, що листуються, говорять одне одному Ви, то це слово має писатися з великої літери.
Звертання до адресата може бути ускладнене привітанням-побажанням, яке передує звертанню й епітету: добрий день, здрастуйте і под. Наприклад: Добрий день, дорогий друже! або Здрас304
туй, Олексію! Додає звертанню інтимності присвійний займенник мій: Дорогии мій друже! або Мій дорогий друже!
Далі автор листа розповідає про своє ж иття, здоров’ я,
родинні новини, про речі, що становлять спільний інтерес. Він написати, що нового в того, до кого звертається, і
закінчує лист побажанням здоров’я, щастя; передає вітання.
Звичайно, можуть бути відхилення у плані викладу, зумовлені певними обставинами, але для людей з нормальними
взаєминами характерна доброзичливість, повага, що виражається мовними кліше — привітаннями, побажаннями благополуччя. Автор листа має передбачити, як одержувач його
послання поставиться до написаного, чи не зачепить його самолюбства якесь зауваження або спогад про щось неприємне.
Отже, пишучи листа, кожен має дбати про дотримання мовних та етичних норм (За Є. Чак).
Речення з відокремленими членами реч.
(Михайло Коцюбинський «Дорогою ціною»)
1. Українське поспільство, |поборене у класовій боротьбі|, |з ярмом панщизняної неволі на шиї|, тягло свою долю з глухим ремством.(відокремлені означення: перше узгоджене, виражене дієприкметниковим зворотом, друге (неузгоджене) – іменником із залежними словами)
2. Він йшов у ярмі, |скорившись силі|, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги...
(відокремлена обставина дії, виражене дієприслівниковим зворотом)
3. Старше покоління, |свідок іншого життя|, показувало ще на долонях мозолі від шаблі, |піднятої в оборону народних і людських прав|.
(відокремлена прикладка та відокремлене узгоджене означення, виражене дієприкметниковим зворотом)
4. Пісня волі, |споетизованої, /може/, в дні лихоліття|, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, |скованих на людей людьми|.
(відокремлені узгоджені означення, виражені дієприкметниковим зворотом)
5. На широкі бессарабські степи, |вільні|, |без пана й панщини|, рвалась гаряча уява й тягла за собою сотки й тисячі...
(відокремлені означення: перше узгоджене, виражене одиночним прикметником, друге неузгоджене – іменниками з прийменником)
6. На вільних землях зорганізовані були на втікачів лови, |справжні облави|, |як на вовка або ведмедя|.
(відокремлена прикладка і порівняльний зворот)