Побудувати схему складносурядного речення : 1)«Верби сплакували листям, і золоті сльози гнало за водою»
2) «У перше за останні тижні з обличчя дівчини зійшла хмарність печалі , і вона усміхнулася»

Кожен з нас має особисті уявлення про цінності в житті людини. Дехто живе згідно з тими заповідями, що записані ще у Біблії, але сучасне життя інколи і таких людей змушує нехтувати біблійними заповітами, а дехто і зовсім про них не має гадки. Але з будь яких обставин тільки від нас залежить , як складеться наше подальше життя і яке місце буде зайнято нами у суспільстві. Чи стане воно подібно бур’яну, який заважає рости іншим рослинам та лише засмічує подвір’я, чи буде воно схожим на прекрасну квітку, найкращу прикрасу двору. Чи залишимося ми прикуті до землі, не в змозі навіть на трішечки від неї відірватися, щоб у повній мірі осягнути її велич, чи в нас виростуть крила і ми наче птахи, піднімемося над усім світом, щоб з висоти пташиного польоту милуватися невимовною красою нашої землі, неосяжністю нашого життя.
Наприклад, видатному письменнику нашої сучасності Б. Олійнику, на мій погляд, вдалося піднятися над землею і дуже багато розгледіти. Побачив він не тільки простори нашої батьківщини, але й добре розгледів людей, що її населяють. Вважаю, що йому сподобалося не все. Бо є ще багато таких представників нашого суспільства, яких і людьми складно назвати. Вони геть забули про людяність, про душевне тепло, любов до ближнього і милосердя. Такі люди намагаються будувати своє життя за якимись незрозумілими цивілізованому суспільству принципами, відкинувши поняття совісті та честі. Вони не намагаються навіть на мить замислитися над злободенними питаннями та ніколи не ламають голову над своїми вчинками. Вкрасти – і якщо ти не попався – це добре, нагримати на когось без усякого поводу – ще краще. Таких людей бояться діти, їх не люблять дорослі, та й тварини їх обминають десятою дорогою. Для таких нелюдів немає нічого святого, навіть вбити вони можуть лише за те, що хтось їм попався під гарячу руку. Але як це не дивно, вони щиро вважають, що живуть правильно, що існують за істинно вірними принципами, і не мають ніякого бажання розкрити очі, зупинитися хоча б на мить та подивитися на своє життя очами сторонніх людей. Саме такі люди мають лише фальшиві цінності, які заважають нормально жити не тільки їм самим, але й тим, хто знаходиться поряд з цими людьми.
Ти таке вчинив,

Земля – це наш рідний дім. Тому зв’язок людини з природою, безумовно, особливий. На цій землі зросли наші прадіди й діди, батьки, брати та сестри. Це наше багатство, яке століттями оберігали й боронили. Тоді розуміли, що на любов земля обов’язково відповість взаємністю. Та за вікном двадцять перше століття – час нанотехнологій і кам’яних джунглів. З приходом таких змін у природі втратилася певна рівновага. Людина відчула себе хазяїном, паном і навіть володарем Всесвіту. Вона знає, що добре, а що погано. Проте не все так просто. На порозі стала екологічна катастрофа. Забруднення водойм, вирубка лісів, викиди токсичних речовин у повітря – це найменший перелік проблем, які з року в рік накривають Землю. Безвідповідальність людей вражає. Вона вже призвела до Чорнобильської катастрофи. А що далі? Скалічена земля, скалічені долі. Куди не глянь – занедбані села, вирубки, болота на місцях, де колись протікали могутні ріки. Все змінилося. Люди поступово перетворюються в роботів. Усі живуть за принципом: моя хата з краю. Аби тільки не чіпали. А свою байдужість перед природою пояснюють постійною зайнятістю. Прикро, що обурюються тільки тоді, коли змінити нічого не можна, коли вже край. Але невже не видно, як природа просить про до Вона хоче дарувати нам свою любов, ніжність, тепло. Вона хоче знову усміхатися на повні груди і не відкашлювати шкідливі речовини. Невже потрібно знищити, щоб потім знову довелося відроджувати? Треба почати зміни з себе, з кожного. Варто переглянути своє ставлення до матінки-землі, бо іншого такого шансу вона нам не дасть.