Побудуйте речення таким чином, щоб одне з поданих дієслів виконувало функцію присудка, а інше - функцію відокремленого члена речення. Вивчити, зрозуміти; читати, помічати.
ответ: Напевно, у кожної людини є улюблене місце: для когось це може бути улюблене місце відпочинку, а, можливо, й місце, яке відіграло значну роль у його житті. Особисто для мене найкращим та найулюбленішим є моє рідне село, де я живу.
Жити за містом – це надзвичайно. Чисте повітря, майже нечутно шуму машин, а лише спів пташок та квакання жаб у річці, яка знаходиться навпроти мого дому. Напевно, не кожен може розділити мою любов до села. Більшість людей звикли до життя у місті, де постійний ритм, усі кудись поспішають, не звертають уваги один на одного. А в селі все навпаки, пройти вулицею і не зустріти знайомого — майже не можливо, всі один з одного знають та завжди вітаються.
Моє село досить маленьке, але дуже затишне. Часто я люблю прогулятися вуличками, особливо ввечері, коли можна побачити неймовірний захід сонця. У моему селі дуже багато місць для відпочинку. Зокрема відпочити можна на березі річки, в якій можна влітку ще й поплавати. Також гарно відпочити можна на природі, де встановлено багато столів та лавок, щоб люди могли зручно розташуватися та поласувати чимось. Ці місця у Криничному користуються великою популярністю, там часто відпочивають як жителі села, так і приїжджі. Також часто на берегах нашої річки можно побачити рибалок, які приїздять до нас з міста, та залишаються на декілька днів.
Мені подобається ігати за тим, як змінюється село з порами року. Адже коли змінюється пора року, село ніби теж стає іншим.
Більшість часу я проводжу у місті, та дуже втомлююсь, але коли повертаюсь додому в село, в мене покращується настрій, хочеться прогулятися вулицями, зустрітися з друзями.
Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.
ответ: Напевно, у кожної людини є улюблене місце: для когось це може бути улюблене місце відпочинку, а, можливо, й місце, яке відіграло значну роль у його житті. Особисто для мене найкращим та найулюбленішим є моє рідне село, де я живу.
Жити за містом – це надзвичайно. Чисте повітря, майже нечутно шуму машин, а лише спів пташок та квакання жаб у річці, яка знаходиться навпроти мого дому. Напевно, не кожен може розділити мою любов до села. Більшість людей звикли до життя у місті, де постійний ритм, усі кудись поспішають, не звертають уваги один на одного. А в селі все навпаки, пройти вулицею і не зустріти знайомого — майже не можливо, всі один з одного знають та завжди вітаються.
Моє село досить маленьке, але дуже затишне. Часто я люблю прогулятися вуличками, особливо ввечері, коли можна побачити неймовірний захід сонця. У моему селі дуже багато місць для відпочинку. Зокрема відпочити можна на березі річки, в якій можна влітку ще й поплавати. Також гарно відпочити можна на природі, де встановлено багато столів та лавок, щоб люди могли зручно розташуватися та поласувати чимось. Ці місця у Криничному користуються великою популярністю, там часто відпочивають як жителі села, так і приїжджі. Також часто на берегах нашої річки можно побачити рибалок, які приїздять до нас з міста, та залишаються на декілька днів.
Мені подобається ігати за тим, як змінюється село з порами року. Адже коли змінюється пора року, село ніби теж стає іншим.
Більшість часу я проводжу у місті, та дуже втомлююсь, але коли повертаюсь додому в село, в мене покращується настрій, хочеться прогулятися вулицями, зустрітися з друзями.
Объяснение:
Не знаю правильно или нет но надеюсь
Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.