Національний заповідник хортиця - це не просто найбільший острів на дніпрі, але і унікальний природний та історичний комплекс. унікальність цього місця широко визнана, в 2007 році хортиця була названа одним із "семи див україни".природа острова вражає своєю красою. на порівняно невеликій його площі (довжина хортиці становить 12 км, а ширина - в середньому 2,5 км) є свої степи, луки, дубові та хвойні ліси. завдяки особливим мікрокліматичним умовам, які виникли через велику кількість сонця, прісної води і сухого повітря, флора острова істотно відрізняється від материкової.але найбільш цікава хортиця саме з історичної точки зору, адже її історія овіяна далекого минулого. ця територія споконвіку була відома людині. дивіться фото: сорочинський ярмарок - найбільший та найколоритніший ярмарок україниперші мешканці з'явилися на острові вже в епоху палеоліту і мезоліту, а перші досліджені поселення належать до епохи бронзи (iii-ii тис. до н. від яких залишилися численні поховання, городища та культові споруди. збереглися на острові декілька стародавніх святилищ у вигляді кам'яних закладок, що датуються ii тисячоліттям до нашої ери.з vii по iii століття до н.е. на острові жили скіфи. збереглося тут унікальне святилище у вигляді круглої кам'яної закладки в сосновому лісі недалеко від чорної скелі, що датується v-iv ст. до нашої ери.нерозривно пов'язана історія хортиці з київською руссю. за однією з версій, саме тут у 972 році загинув в бою з печенігами князь святослав. підтвердженням цьому можуть служити знайдені на острові при будівництві дніпрогес давньоруські мечі x століття.але найяскравіші події в історії хортиці пов'язані, безумовно, з запорізькими козаками, адже саме тут знаходилося славетне козацьке укріплення - запорізька січ. читайте також: батурин - легендарна гетьманська столицяперші укріплення з'явилися тут ще в 1556 році. з цього часу протягом кількох століть хортиця залишалася одним з головних центрів українських козаків. дивно, але деякі з укріплень збереглися до наших днів і приваблюють щороку сотні тисяч туристів. hortica.zp.uaзапорізька січ на хортиці дозволяє доторкнутися до історії найпопулярнішим серед відвідувачів є історико-культурний комплекс "запорізька січ", що відтворює образ козацької столиці й атмосферу часів козацтва. тут зібрані воєдино найцікавіші елементи архітектури, культури, побуту і життя запорізьких козаків.січ на хортиці побудована за образом справжньої січі, тут присутні всі елементи січей, які існували. навколо комплексу розташовані захисні фортифікаційні укріплення: високий вал, глибокий рів і огорожа у вигляді дерев'яного частоколу.мандрівка у "запорізьку січ" дозволяє доторкнутися до славного минулого україни, залишає незабутні враження завдяки унікальній атмосфері та історичному духу козацтва. "острів-музей - просто фантастика. було враження, ніби я поринула в епоху і культуру, пов'язану з історією запорізького козацтва. ще мене вразили ікони в церкві, виконані відомим запорізьким художником валерієм булатом. від цих ікон йде божественне світло. все-все на острові прекрасно", - пише на одному з сайтів користувач під іменем людмила, яка відвідала хортицю. дивіться фото: херсонес таврійський - подорож в античністьцікаво, що на острові є дев'ять селищ, в яких проживає майже дві тисячі людей. але з них тільки три селища знаходяться на і міста запоріжжя, інші юридично не належать нікому, а десятки гектарів острова зайняті незаконними забудовами. hortica.zp.uaхортиця вабить красою своєї природи як дістатися? острів хортиця знаходиться поруч з містом запоріжжя. тому краще всього добиратися до запоріжжя поїздом або автобусом, а з міста на хортицю регулярно ходить громадський транспорт - з залізничного вокзалу сюди можна доїхати маршрутками №№55 і 56. з автовокзалу на хортицю можна дістатися маршрутними таксі з тими ж номерами.
Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.