Подані іменники поставте в кличному відмінку. Підберіть до
них прикметники, утворивши поширені звертання. З утвореними
формами складіть три речення, запишіть їх.
Дівчина, вишня, поле, Кальміус, Павло, Юрій, коник, Донбас, пташка,
поезія, Марія, Ярина, земля, друг, небо, брат, Іван Пилипович, Георгій
Андрійович, Ярослава Дмитрівна, Світлана Василівна, пан професор, добродій
меценат, друг Петро, колега Віталій, добродійка Степанюк.

І. Куїнджі (1842-1910) народився в Україні в м. Маріуполі в незаможній грецькій родині. Він рано осиротів і в одинадцять років пішов заробляти собі на хліб. Працював у хлібо-торговця, у підрядника, пізніше став ретушером. Прізвище Куїнджі означає «золотих справ майстер». Певний час Ку-інджі набував досвіду в майстерні Айвазовського. На початку 70-х років він жив у Петербурзі й навчався в Академії Мистецтв.Березовий гай ТвірПейзаж насичений динамікою повного життя. Коли дивишся на картину, виникає враження, ніби в літній час, у сонячний день, пробравшись через кущі, ми опинилися на широкій галявині. Перша половина дня, ранкова свіжість роси. Могутні, осяяні світлом стовбури беріз на залитій сонцем галявині, затемнений гай. У всьому контрасти: покритий тінню гай і світло-блакитне небо, темна вода струмочка і світла ряска біля його берегів. Приваблює свіжістю, прохолодою лісове джерело. Слідом за течією джерела погляд переноситься на залиту сонцем галявину, яка ховається в темно-зеленому лісі.Картина оспівує радість життя. Сонце — символ життя — несе живильну силу землі.

Серед лісу, на старенькій липі, мешкала родина бджіл, а під деревом, на землі, жив дикий кабан Хро. Був він немолодим і постійно чимось незадоволеним. - Знову гудуть, - бурчав вранці на бджіл. - Ми, дядьку, летимо нектар збирати, - привітно пояснювали сусіду смугасті комахи. -І чого їм дома не сидиться? – сказав кабан. Працьовиті бджілки на непривітний характер сусіда не зважали, а при потребі завжди йому допомагали. Аж ось одного разу до дерева підійшов ведмідь. Він добре знав, що у вулику залишилося зовсім мало бджіл, бо всі інші збирають нектар. -Зараз  я досхочу поласую медом! – думав ведмідь, лізучи на дерево. -Ти ба, до бджіл «гості», - єхидно посміхнувся Хро. Так їм і треба, а то літають тут – дзижчать… От так ведмідь пограбував малих комашок. Коли вони повернулися, то майже всі їх запаси були з’їдені. - Як так, - допитувалися бджілочки у сусіда , - що ви на до не покликали? Чому галас не здійняли? - Я спав, - відвернувся  звір, - і зовсім нічого не чув. -От безсовісний, - хитали головою лісові звірята. - Бачив, що сусідів грабують і ні слова не сказав!   Минув час, працьовиті бджілки знову назбирали багато меду і про прикрий випадок більше не згадували. Аж раптом, одного дня, лісом пролетіла звістка: «Мисливець! Ховайтеся, хто де може!» Бджілочки, які залишилися у вулику, підлетіли до Хро : - Ховайтеся, дядьку! Мисливець лісом ходить! - Не можу, нездужаю я… - ледь-ледь вимовив звір. – Видно щось не те з’їв вчора, от і недобре мені. - Але, якщо він вас побачить – не пошкодує! – хвилювалися комашки. А кабан, ледь підвівши голову, вимовив: - Будь що буде! Мені і підвестися несила… -Ні, так не можна! Треба сусіда вирішили бджоли і відправили кілька комашок за підмогою. Тільки мисливець наблизився до Хро , на нього напав рій бджіл. - Геть звідси! – задзижчали. – Геть, а то закусаємо! Чоловік спочатку махав руками, а коли побачив, що комах стає все більше і більше, дременув навтьоки. -  Дякую, друзі, - розчулено вимовив звір. – Якби не ви, не бачити мені сонечка. - А хіба можна інакше? – задзижчали смугасті комашки. – Ми ж сусіди! З тих пір не було в лісі кращих сусідів ніж кабан і бджоли. А хіба могло бути інакше?