Мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.
В рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. У ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. У мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. А яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. А ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. Воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.
еоретически существующие моральные ценности, система аксиологических максим, содержание которых не связано непосредственно с конкретным историческим периодом развития общества или конкретной этнической традицией, но, наполняясь в каждой социокультурной традиции собственным конкретным смыслом воспроизводится, тем не менее, в любом типе культуры в качестве ценности. (см. также моральный абсолютизм).[1]
Возможно, одной из первых попыток внедрения общечеловеческих ценностей было написание и популяризация Десяти заповедей, содержащих перечень правил иудейской, а в дальнейшем и христианской морали[2][3].
Фраза была введена в обиход политиком М. С. Горбачёвым во время перестройки в противовес господствовавшей[источник не указан 76 дней] до этого в СССР «классовой морали». Бывший Президент России Владимир Путин на заседании Государственного совета 26 декабря 2006 года [4] особо отметил, что
Идеологический вакуум, образовавшийся после крушения социалистической идеологии, заполняется и он обязательно будет заполнен. Но будет заполнен либо экстремизмом, шовинизмом, разрушающим нас национализмом и национальной нетерпимостью, или при активной нашей поддержке общегуманистическими, общечеловеческими ценностями.
Так как в условиях современного мира никакое сообщество людей не существует изолированно от других, то для мирного сосуществования культур необходима некоторая общая система ценностей
Мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.
В рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. У ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. У мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. А яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. А ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. Воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.
еоретически существующие моральные ценности, система аксиологических максим, содержание которых не связано непосредственно с конкретным историческим периодом развития общества или конкретной этнической традицией, но, наполняясь в каждой социокультурной традиции собственным конкретным смыслом воспроизводится, тем не менее, в любом типе культуры в качестве ценности. (см. также моральный абсолютизм).[1]
Возможно, одной из первых попыток внедрения общечеловеческих ценностей было написание и популяризация Десяти заповедей, содержащих перечень правил иудейской, а в дальнейшем и христианской морали[2][3].
Фраза была введена в обиход политиком М. С. Горбачёвым во время перестройки в противовес господствовавшей[источник не указан 76 дней] до этого в СССР «классовой морали». Бывший Президент России Владимир Путин на заседании Государственного совета 26 декабря 2006 года [4] особо отметил, что
Идеологический вакуум, образовавшийся после крушения социалистической идеологии, заполняется и он обязательно будет заполнен. Но будет заполнен либо экстремизмом, шовинизмом, разрушающим нас национализмом и национальной нетерпимостью, или при активной нашей поддержке общегуманистическими, общечеловеческими ценностями.
Так как в условиях современного мира никакое сообщество людей не существует изолированно от других, то для мирного сосуществования культур необходима некоторая общая система ценностей