Подорож до пірамід відбувалася навмисне звечора, щоб подивитися на тисячолітні пам’ятники в місячну ніч, коли вони здаються особливо величними й загадковими. До того ж у такий час менше помітні пошкодження, яких зазнали ці витвори від довгого часу й безжалісного впливу людини. Ще здалеку, на підході до групи пірамід, хтось згадав, що понад сто років тому на цьому місці проходив Наполеон зі своєю армією. Показуючи рукою на піраміди, він сказав своїм воякам: – Солдати, на вас дивляться сорок століть із висоти оцих пірамід! Цього досить,
щоб бути хоробрим!
Мандрівники минули піщаний горб, спустилися в неглибоку улоговину й звідси дивилися на громаддя трьох пірамід, що вимальовувалися на тлі неба монументальними силуетами. З цієї тисячолітньої тиші раптом прорвалося моторошне завивання шакалів. Леся разом з іншими обійшла поволі Хеопсову піраміду, яка вражала своєю величчю.
Цю найбільшу кам’яну споруду стародавнього світу збудував для себе фараон Хеопс майже три тисячі років до нашої ери.
Ейфелевої вежі в Парижі це була найвища споруда світу – сто сорок шість з половиною метрів. її складено з точно вирізаних і щільно припасованих
вапнякових блоків масою майже дві з половиною тонни кожний. На цю споруду було використано два мільйони триста тисяч таких блоків. Це неймовірна річ для тодішньої техніки, власне, за її відсутності. Поряд стоїть піраміда Хефрена, нижча від попередньої лише на три метри.
Дивне почуття опанувало всіх, коли проходили поміж цими двома рукотворними скелями. Хоча відстань між ними була досить велика, однак здавалося, немов щось зависло над головою і тисне, давить до землі. Ішли мовчки, намагаючись ступати безшумно. На обличчях – чи то затамований страх, чи просто пригнічення
ТЕМА І ОСНОВНА ДУМКА. установіть вид та засоби міжфразового зв'язку
.(только без всякого на*ба)
буду писати про вулицю мого дитинства від себе.
Як втону в згадках про дитинство. Пам'ятаю друзів, веселі моменти, місця, вулиці... Найрідніші вулички, повністтю засаджані деревами й квітами. Йдеш а тобі з лівої сторони тюльпани, з правої гвоздики, іриски(півники). А які смачні сусідські абрикоси і вишні. Такі соковиті, налиті... Взимку, коли все вкриває біла ковдра, не менш гарно. Ти йдеш немов у зимовій казці. Усі дерева білі, вкриті снігом, а тому що їх багато і високі то складається враження немов під кришталевою чарівною аркою проходиш.
Це такі незабутні емоції...
Для кожної людини дуже важливо те місце, де вона проводить своє дитинство. Дитинство – це пора, коли все в світі сприймається зовсім не так, як у дорослому житті. Діти навчаються життю по-новому, все, що відбувається в світі навколо них, – це щось цікаве, неймовірне. Саме з цієї причини для дитини весь світ є загадкою, яку той постійно по мірі свого дорослішання розгадує. Першим місцем, де все це у дитини відбувається, є рідна для неї вулиця.
Згадуючи своє дитинство і той вплив, який було справлено на мене рідною вулицею або двором, я відразу можуть виділити декілька найбільш важливих аспектів. По-перше, на вулиці свого дитинства я познайомився зі своїми першими справжніми друзями. Не можна по-справжньому дружити з людиною через Інтернет або ще якось ще заочно, дружити можна лише при особистому знайомстві. Як тільки я вперше вийшов на вулицю, я сам по собі почав з кимось знайомитися і спілкуватися, друзі з’явилися якось мимоволі, самі по собі. Разом з ними ми досліджували рідну вулицю, рідний двір і, незважаючи на те, що наша вулиця абсолютно звичайна і нічим не відрізняється від інших, ми завжди знаходили на ній безліч пригод, величезну кількість цікавих занять. Втім, вулиця подарувала мені не тільки приємні хвилини, але і перше в моєму житті розчарування. Звичайно, все не може бути настільки добрим і прекрасним, як хочеться, іноді в житті бувають проблеми. Я навчився цінувати хороших людей, довіряти їм, але і визначати того, з ким мені не по дорозі. Вулиця – хороший вчитель, вона дозволяє людині дізнатися багато нових людей, розширити коло своїх знайомств і навчити відрізняти хороших, відповідальних людей від негідників.