ПОЕЗІЯ і ПРОЗА ПРОФЕСІЙ Редакція журналу щодня одержує чимало листів. Ці листи щирі й відверті.
Відчувається, що їх авторам хочеться висповідатися, спитати поради. Адже
розповісти про себе все, навіть найінтимніше, найзавітніше незнайомій
людині легше, ніж найближчому другові.
Ці два листи прийшли одночасно. Обидва від дівчат-ровесниць. Одна
дівчина, закінчивши школу, пішла працювати до канцелярії, її пригнічує
одноманітність хай і нескладної, але такої буденної праці. Вона заздрить
тим, хто завжди в дорозі, хто ночує в наметах, бачить над собою не стелю,
а зоряне небо.
Інша дівчина стала геодезистом. Тижні, а то й місяці вона проводить у
полі, тому так сумує за гамірливим містом, так заздрить своїм ровесницям,
які можуть хоч щовечора відвідувати якщо не музеї й театри, то принаймні
дискотеки. Професію свою вона ненавидить. «Мені здається, я сіла не в
свій потяг. Треба б пересісти, але як же непросто це тепер зробити»,—
пише вона.
Справді, тепер це непросто. Як і непросто, врешті, вибрати той самий
«свій» потяг вчасно і правильно.
Які неправдиві,— просто-таки бутафорські уявлення має наша молодь про
різні професії! Лікар — це для неї обличчя у марлевій пов'язці, яскрава
лампа над хірургічним столом. Родичі очікують біля дверей операційної,
уже з квітами, бо наперед переконані, що операція пройде блискуче.
Сталевар — це для молодих твердий погляд, рішучий вираз мужнього
обличчя, яскраве полум'я мартену... Геолог — це рюкзак, едельвейси,
водоспади, ризиковані, проте завжди вдалі переправи через бурхливі
гірські річки, гітара біля мальовничого багаття...
Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій! І як нелегко розкрити
істинну суть фаху! Тут уже треба збагнути прозу щоденної копіткої праці
людей, бо ж без прози не існує поезії.
Життя геолога — це місяці, якщо не роки обробки зібраних матеріалів. Це
бездоріжжя, побутова невлаштованість, часто бездомність і безсімейність.
Крім краси гірських ущелин та екзотики дрімучих хащів, це люті комарі й
набридлива мушва, це безкінечна втома.
Життя лікаря-хірурга — це безперервне фізичне й душевне напруження, це
гоєння людських ран і виразок. Це будні прийому стражденних і, буває,
роздратованих хворих, це виснажливі нічні чергування. Нерідко — це й
найтяжчий моральний обов'язок сказати рідним, що врятувати хворого
попри всі зусилля не вдалося...
Життя вчителя — це не лише оберемки квітів у день екзаменів. Це стопи
зошитів, які доводиться перевіряти до глибокої ночі, це шум у класі,
штовханина на перервах, це сорок учнів із різними, такими непростими
характерами... І то в кожному класі по сорок, а скільки усього? А протягом
життя?
Тож придивляйтеся до людей, до їхньої праці, до прози й поезії професій,
які вас зацікавили! Щоб не довелося потім пересідати в інший потяг
(Із журналу; 410 слів).
2. Виконайте завдання над змістом прочитаного .
1) Визначте основну думку, тип і стиль мовлення прослуханого
тексту?
2) Через що може з'явитися незадоволення обраною професію?
3) Чому непросто обрати «свій потяг»?
4) Чому в молоді часто викривлені уявлення про різні професії?
5) Які професії згадуються в тексті? Що відомо про зовнішні
атрибути і суть кожної з них?
6) Як ви розумієте вислови: «Фахівці, як і професії, бувають
різні», «Без прози не існує поезії»?
Водную эрозию подразделяют на плоскостную и линейную.
Плоскостная эрозия представляет собой смыв верхних горизонтов почв на склонах при стекании талых и дождевых вод, образующих при движении сеть мелких струйчатых промоин и рытвин. Такая эрозия малозаметна, но имеет катастрофический характер из-за масштабности проявления.
Линейная эрозия — размыв почвы в глубину с образованием рытвин и глубоких промоин, перерастающих в овраги. Эту эрозию вызывают сконцентрированные на узких участках склона значительные водные потоки. Они приводят к полному уничтожению почв.
Ирригационная эрозия — разновидность водной эрозии. При ирригационной эрозии происходит смыв и размыв почв оросительной водой. В горных районах развиваются селевые потоки после бурного снеготаяния или интенсивных дождей, при которых с гор на предгорные равнины переносится грязекаменная масса (мелкозем, щебень, камни разных размеров с водой).
По темпам развития эрозионных процессов различают нормальную (геологическую) и ускоренную (антропогенную) эрозию.
Нормальная эрозия протекает под естественной растительностью под влиянием геологических и других природных причин, когда потери почв не превышают темпа почвообразования, то есть потери восстанавливаются при почвообразовательном процессе. Такая эрозия практически не вредна. Ее иначе называют допустимой нормой эрозии. Вопрос о темпах эрозии рассматривали А. М. Бурыкин, М. Е. Бельгибаев, М. И. Долгилевич и другие ученые, которые рассчитали годовые допустимые нормы (величины) в мм: для дерново-подзолистых почв — 0,87, для черноземов — 0,28, для каштановых — 0,36 и для сероземов — 0,27. При средней объемной массе 1,25 г/см допустимая норма эрозии для дерново-подзолистых почв составляет 10,9 т/га, для черноземов — 3,5, для каштановых почв —4,4, для сероземов — 3,4 т/га. В США допустимая норма эрозии варьирует от 2,25 до 11,5 т/га в зависимости от водопроницаемости и мощности почв.
Ускоренная эрозия связана с хозяйственной деятельностью человека. Она проявляется при уничтожении естественной растительности и распахивании почв при крутизне склонов > 2°.
Для плоскостной эрозии установлены следующие градации по интенсивности годового размыва почв: незначительная (среднегодовой смыв до 0,5 т/га), слабая (0,5... 1 т/га), средняя (1...5т/га), сильная (5... 10 т/га), очень сильная (более 10 т/га).
Для линейной эрозии установлены следующие градации по интенсивности размыва: слабая (среднегодовой прирост оврагов менее 0,5м), средняя (0,5...1,0м), сильная (1...2м), очень сильная (2...5 м), чрезвычайно сильная (более 5 м).
Ускоренная эрозия наблюдается в зонах распространения серых лесных почв, черноземов, каштановых почв, в земледельческих районах таежно-лесной зоны, а также в горных областях. Наиболее распространена эрозия на правобережье Днепра, Волги, Дона, Северного Донца, Десны, Днестра и их притоков, на Среднерусской, Волыно-Подольской, Донецкой, Приволжской, Клинско-Дмитровской и Ставропольской возвышенностях, на Общем Сырте, в Высоком Заволжье, в зонах Оби и Иртыша, на Дальнем Востоке, в предгорьях и горах Крыма, Карпат, Кавказа, Урала, Средней Азии.
Источник: https://zoodrug.ru/topic3474.html
Спершу осінній ліс жовтогарячий та золотий. Згодом потемніле листя повільно опускається додолу в останньому кружлянні. Дерева міцно засинають в очікуванні зими. Тепер вони нагадують примарних казкових сторожів лісовика. Не заглядає у хащі яскравий сонячний промінчик. Тому в лісі часті тривожні сутінки. І стоїть тиша. Чути тільки як завиває осінній вітер. Іноді промайне пухнастий хвіст працьовитої білки. Проповзе між опалим листям їжачок. До них відізветься тиха розмова пташок.
Але в пізньому осінньому лісі є своя чарівність. Після дощу серед опалого листя раз у раз піднімають свої шапки численні гриби. Великий грибний острів – це осінній ліс.