Виоране трактористом поле, квіти з поля, достиглі грона винограду, налита світлом ріка, дума про козака Голоту, дати чітку відповідь, знехотя виконати щось, спалахи молодих блискавиць.
Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття.духовна людина не обов’язково повинна належати до якоїсь релігії, для неї найголовніше — мати віру.Справді, серед людей панують різні погляди на духовність. Написано тисячі книжок про те, як розвинути духовність, але ті, хто їх читає, і далі відчувають порожнечу та замішання.Головним у духовній культурі особистості є активне, творче та відповідальне ставлення до життя - до природи, іншим, перед самим собою. Ознака духовної культури особистості - готовність особистості до самовіддачі та самовдосконалення.
Відкиньте ж гіршу частку свого серця І з кращою живіть — життям чистішим. В. Шекспір Споконвіку триває протистояння добра і зла — двох категорій, таких само протилежних, як життя і смерть, кохання і ненависть, світло і темрява, християнство і язичництво. Здавалося б, ці поняття несумісні і можуть існувати лише як протиставлення одне іншому. Але це не так. І добро, і зло співіснують у людській душі, розриваючи її на шматки.
В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня... І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я. (Олексанр Олесь)
Проблема вибору між добром і злом — вічна, загальнолюдська проблема. Вона постає перед кожною людиною, і кожен сам, згідно зі своїми моральними засадами та переконаннями, повинен вирішувати, що він обере. Українські письменники у своїх творах постійно звертаються до цієї проблеми і у багатьох творах вона є основною. Так, у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» в образі Чіпки, який із невтомного шукача правди перетворився на страшного злочинця, розглядається проблема вибору між добром і злом. У п'єсі «Украдене щастя» І. Франка показано селянську родину, в яку несподівано вривається стороння людина — представник влади, жандарм, — і всю складність життєвих, психологічних колізій, породжених даною ситуацією. Засобом ретроспекції тут розкривається, що Михайло і Анна любилися ще в юності, але рідні брати зруйнували щастя дівчини: «випхали на війну» її коханого Михайла, пізніше сказали Анні, що він загинув, і без посагу, без землі віддали заміж у далеке село за наймита-бідняка Миколу. Так І. Франко вмотивував основу конфлікту, що виникає в драмі раптово, розвивається, проте, цілком природно, набуваючи дедалі більшого напруження, і приводить, зрештою, героїв до трагічного кінця. Але потрібно пам'ятати, що у них був вибір, і вони самі свідомо зробили його. У повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією. Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на заваді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. «Не набутися нам», — сумно зроняє ще зовсім юна Марічка слова, які за своїм смислом дорівнюють всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Зло здобуває перемогу над життям Івана та Марічки, та воно не в змозі нічого вдіяти з нев'янучою квіткою їх кохання. Письменник у цій повісті показує боротьбу добра і зла не стільки у душах героїв, скільки у навколишньому жорстокому світі, який і розлучив їх. Але кожна людина повинна пам'ятати, що, які б перешкоди не ставали на життєвому шляху, звинувачувати обставини та інших людей у своїх проблемах — це не вихід. Потрібно, перш за все, розібратися у собі і визначити, якою дорогою йти — дорогою добра чи дорогою зла. Вибір завжди за людиною.
Відкиньте ж гіршу частку свого серця
І з кращою живіть — життям чистішим.
В. Шекспір
Споконвіку триває протистояння добра і зла — двох категорій, таких само протилежних, як життя і смерть, кохання і ненависть, світло і темрява, християнство і язичництво.
Здавалося б, ці поняття несумісні і можуть існувати лише як протиставлення одне іншому. Але це не так. І добро, і зло співіснують у людській душі, розриваючи її на шматки.
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я.
(Олексанр Олесь)
Проблема вибору між добром і злом — вічна, загальнолюдська проблема. Вона постає перед кожною людиною, і кожен сам, згідно зі своїми моральними засадами та переконаннями, повинен вирішувати, що він обере.
Українські письменники у своїх творах постійно звертаються до цієї проблеми і у багатьох творах вона є основною. Так, у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» в образі Чіпки, який із невтомного шукача правди перетворився на страшного злочинця, розглядається проблема вибору між добром і злом.
У п'єсі «Украдене щастя» І. Франка показано селянську родину, в яку несподівано вривається стороння людина — представник влади, жандарм, — і всю складність життєвих, психологічних колізій, породжених даною ситуацією. Засобом ретроспекції тут розкривається, що Михайло і Анна любилися ще в юності, але рідні брати зруйнували щастя дівчини: «випхали на війну» її коханого Михайла, пізніше сказали Анні, що він загинув, і без посагу, без землі віддали заміж у далеке село за наймита-бідняка Миколу. Так І. Франко вмотивував основу конфлікту, що виникає в драмі раптово, розвивається, проте, цілком природно, набуваючи дедалі більшого напруження, і приводить, зрештою, героїв до трагічного кінця. Але потрібно пам'ятати, що у них був вибір, і вони самі свідомо зробили його.
У повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією. Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на заваді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. «Не набутися нам», — сумно зроняє ще зовсім юна Марічка слова, які за своїм смислом дорівнюють всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Зло здобуває перемогу над життям Івана та Марічки, та воно не в змозі нічого вдіяти з нев'янучою квіткою їх кохання. Письменник у цій повісті показує боротьбу добра і зла не стільки у душах героїв, скільки у навколишньому жорстокому світі, який і розлучив їх.
Але кожна людина повинна пам'ятати, що, які б перешкоди не ставали на життєвому шляху, звинувачувати обставини та інших людей у своїх проблемах — це не вихід. Потрібно, перш за все, розібратися у собі і визначити, якою дорогою йти — дорогою добра чи дорогою зла. Вибір завжди за людиною.