Поширене означення ,що стоїть перед означувальним словом є в реченні?
А) Мої суцвіття биті холодами ви добру зав‘язь все-таки дали
Б) Осінній день схиляв свою жовтогарячу голову на повитий серпанком обрій
В) Сади омиті музикою згадок ковтають пил міжселищних доріг
Г) Де-не-де лежали на землі дерева підриті й поборені віком
Д) Стоїть там живопліт уплетений у верби

Ми часто кажемо: сильний як ведмідь, хитрий як лис, стрункий як тополя. Тут ведмідь виступає символом сили, лис — хитрості, тополя — стрункості. А чи замислюємося ми над тим, яку роль у нашому житті відіграють символи? Озир­німося довкола — і ми побачимо безліч символічних позначень. Вони про щось повідомляють, до чогось закликають, про щось застерігають.Найстародавніша символіка пов'язана з могутніми силами природи. У ста­родавні часи наші пращури вважали себе за язичників та називалися сонцепо­клонниками. Тому не дивно, що мали вони свої тотеми-обереги, тотеми-амулети. Найчастіше тотемами були лелеки. Вони були символом вірності та краси, але наші пращури називали цих птахів не лелеками: вони дали їм прекрасну по­етичну назву — Мати Сва.Символами якоїсь країни можуть бути й природні об'єкти, наприклад, ріки, гори. Так стародавні єгиптяни обожнювали ріку Ніл, від якої залежало життя всієї країни. Вірмени вважали за священний символ свого народу гору Арарат, а хто не чув про Фудзі — об'єкт поклоніння японців?Для українців же найвизначнішим національним символом є Дніпро. Саме Дніпро-Славутич оспіваний у численних піснях, думах, легендах. Дніпро — на­ціональна гордість, слава України.В Україні є ще дуже багато різних природних об'єктів-символів, відомих і шанованих усім українським народом. Наприклад Говерла — гора, що височіє у Карпатах, а знають її по всій Україні, острів Хортиця — дорогий серцю кожного українця символ історії козацтва.А наші архітектурні пам'ятки-символи?! Софійський собор, Золоті ворота у Києві, Києво-Печерська лавра. На жаль, війни й лихоліття понищили в Україні дуже багато чудових витворів людського духу. Треба не тільки шанувати те, що збереглося, а й прагнути відродити втрачене, бо «Забудеш рідний край — тоді твій корінь всохне».

У мене невелика світла кімната з приємними світло-сірими шпалерами. На усю стіну — величезне вікно, через яке до кімнати уранці заглядає сонечко. Посеред приміщення — круглий стіл коричневого кольору, з вишуканим різьбленням, прикрашений червоними гвоздиками в керамічній вазі. Біля столу — два стільці. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа, в надрах якого зберігаються справжні скарби — книги. Ліворуч від шафи знаходиться ліжко, дерев’яне, невисоке, з різноколірними маленькими подушечками. Біля вікна стоять журнальний столик, крісло і торшер. Це мій улюблений куточок, тут я довгими зимовими вечорами читаю або малюю. Пол застелений темно-червоним з винахідливими візерунками килимом. Моя кімната затишна, привітна, світла.