Поширьте подані речення відокремленими уточнювальнимичленами.Визначте,який член речення вони уточнюють.
1. Унизу блідне До школи Сашко ходив далеченько.
2. І всюди вас супроводжуватиме дух старовини, історії, віри й народної мудрості.
3. Нижче золотилися маківки монастиря, танули в кучерявих гаях.
4. Тут Емма Андієвська разом з іншими переселенцями з України утворює гурток поетів, який здійснив справжню революцію в письменстві української діаспори.
Зима… Мабуть, як і більшість людей, я мрію про неї спекотного літа. А потім, коли спливає час, вона нарешті приходить – гарна та сніжна, вітряна або ж спокійна та велична. Замітає снігом усю грязь пізньої осені, прикриває все сміття на вулицях, прикрашає голі, негарні дерева.
Для мене зима – це не дати на календарі. Адже вона може і не прийти першого грудня. Останнім часом її доводиться чекати довго. Кажуть, що виною цьому глобальне потепління. Але як жити без зими, без справжньої, зі снігом, зі свіжим морозним повітрям?
Для мене зима – це білий, іскристий сніг увечері. Це малюсінькі сніжинки, прозорі кришталики на пухнастій рукавичці. Їх так хочеться з’їсти, хоча дорослі забороняли це з дитинства. Це такий час, де я завжди буду щасливою дитиною, буду верещати, ковзаючись на льодяній гірці, буду тягти за собою санчата, буду ліпити та кидати сніжки, поки руки не «відмерзнуть» остаточно, і не буду боятись захворіти потім. Буду бігти по доріжці, де бадьоро хрумтить утоптаний сніжок під ногами…
Я завжди уявляю собі зиму як прекрасну Снігову королеву. Часто, прокидаючись взимку сонячного дня, я радію просто від того, що бачу на віконному склі морозні візерунки. Хоча мені не раз пояснювали і в школі, і вдома, звідки вони беруться, я вже не дуже пам’ятаю це пояснення. І тому для мене вони – завжди чудо. Мабуть, Снігова королева усю ніч старанно розмальовувала мої вікна, коли її ніхто не бачив за завісками.
Так, взимку довго не побігаєш надворі, не пограєш у футбол чи бадмінтон, не можна купатися у річці та морі. Але можна зайнятися зимовим спортом, наприклад, лижним. Або почитати хорошу книжку. Чи просто прийти додому та провести час зі своєю родиною, послухати історії дідуся чи бабусі, до батькам, погратися з братами та сестрами, якщо вони є. Для чогось же потрібна людям така погода, коли нікуди з дому не підеш.
Але я знаю, що через якийсь час білий сніг пожовтіє, припаде пилом, його витопчуть люди та собаки. Він втратить свою первісну красу. Ковзатись по льоду всім набридне і захочеться вільного руху. А ще – тепла та сонця. І я разом з усіма теж буду нетерпляче чекати приходу весни!
СКІФИ
Скіфи, нові володарі українських степів, були войовничими племенами. На теренах України скіфи розселилися між річками Дон і Дунай.
Утворена ними держава дістала назву Скіфія. Відвідавши Північне Причорномор’я, Геродот у своїй «Історії» стверджував, що скіфи називали себе сколотами і поділялися на царських скіфів, скіфів-скотарів, скіфів-землеробів та скіфів-орачів.
Царські скіфи жили на берегах Азовського моря і степового Криму. Їхнім основним заняттям була війна. Та вони не тільки воювали, а й торгували з грецькими колоніями у Причорномор’ї. В обмін на зерно, хутро, віск, мед і рабів скіфи отримували зброю, вино, предмети розкоші. Скіфи-скотарі кочували на схід від пониззя Дніпра в пошуках нових пасовищ. На Придніпров’ї жили скіфи-хлібороби. Вони вирощували пшеницю, жито, ячмінь, коноплі, використовуючи великий плуг та тяглову силу волів.